Життєві історії
— От, тітонько Валю, на весіллі познайомитеся з цікавим чоловіком… Адже як буває: прийшов на чуже весілля і знайшов собі когось… — Та що ти, Світланко, в мої-то
Час не стоїть на місці, і як би це прикро не звучало – всі ми потроху старіємо. І що старшими стаємо, то більше усвідомлюємо цінність зустрічей не тільки
— У п’ятницю ввечері й прийшов, сказав, що завтра тесть із тещею приїдуть, на вихідні Аню до себе заберуть, а він хоча б відпочине в мене, – ділиться
Надя терпіти не могла тісної кухні, дідуся, який оббріхував її матір, що доглядала його вже п’ять років, плісняву у ванній кімнаті, герань на вікні, балкон, заставлений коробками. Скоро
Леонід Миколайович, людина кришталевої інтелігентності та ангельської доброти, мав у своєму ідеальному світі одну крихітну, але дуже стійку антипатію – свою дорогу тещу. Так-так, зізнатися в такому гріху
Син зібрався одружуватися. Звісно, це щастя! Але й клопоти. Наречену привозив, але якось наскоком. Галина змусила чоловіка підремонтувати паркан і ґанок, зробила в хаті прибирання. Тиждень усе вимивала-чистила.
Марина засміялася крізь сльози. Смішно, вона ніколи б і не подумала, що литиме сльози через те, що пропало три картоплини. Може, підморожені були, може, одразу купила такі, але
– Наталю, ти вдома? Повз іду, хочу зайти. – Так, мамо, вдома, заходь. Наталя тільки-но прийшла з супермаркету, розкладала продукти з пакета. Відкрилися вхідні двері, мама прийшла. –
– Синку, ну навіщо тобі вона? – суворо казала Раїса Миколаївна своєму синові. – Знаю я таких, тільки й думають, як квартиру нашу привласнити. – Мамо, вона не
У неділю зранку Ірина вирушила за покупками в магазин. На виході із під’їзду на неї буквально налетіла жінка. – Ірина Віталіївна? – Запитала вона. – Так, – підтвердила