Я був у мами єдиним сином. Вона пізно вийшла заміж і лікарі заборонили їй ще мати дітей.
Лікарів мама не послухалася, на свій страх і ризик дотягнула до 6 місяців і тільки потім вперше з’явилася в жіночій консультації. Я був бажаною дитиною.
Дідусь з бабусею, батько і навіть зведена сестра сильно мене любили. А вже мама просто порошинки здувала зі свого єдиного сина!
Мама починала працювати дуже рано і перед роботою повинна була відвозити мене в дитячий садок «Волошки», розташований недалеко від нашої вулиці. Щоб встигнути на роботу, мама їздила на перших автобусах і трамваях, якими, як правило, керували одні й ті ж водії.
Ми виходили з мамою з трамваю, вона доводила мене до хвіртки дитячого саду. Потім мама передавала виховательці, бігла до зупинки і чекала наступного трамваю.
Після кількох запізнень її попередили про можливе звільнення. А оскільки жили ми, як і всі, дуже скромно і на одну татову зарплату прожити не могли, то мама, скріпивши серце, придумала рішення.
Матуся вирішила випускати мене одного, трирічного малюка, що я сам дійду від трамваю до хвіртки дитячого садка. Тобто трамвай зупинявся, вона виводила мене на вулицю і вказувала на хвіртку садка, до якої я мав дійти. Там було метрів 200-300, начебто близько.
У нас все вийшло з першого разу. Хоча ці секунди були для мами найдовшими і жахливим у житті.
Вона бігала по напівпорожньому трaмваю, щоб побачити, чи я ввійшов до хвіртки садка. Чи ще повільно йду, замотаний у шубку з шарфом, валянки й шапку.
Через деякий час мама раптом помітила, що трaмвай почaв відходити від зупинки дуже повільно і набирати швидкість тільки тоді, коли я ховався за хвірткою садка.
Тaк тривaло всі три роки, поки я ходив у дитячий садок.
Мама не могла, та й не намагалася знайти пояснення такої дивної закономірності. Головне, що її серце було спокійно за мене.
Все прояснилося тільки через кілька років, коли я почав ходити до школи. Ми з мамою поїхали до неї на роботу і раптом вагоновожата гукнула мене:
— Привіт, хлопче! Ти став тaкий дорослий! Пам’ятаєш, як ми з твоєю мамою проводжали тебе до садка «Волошки»?
Це була сама та жіночка, яка разом з мамою чекала, поки я дійду до хвіртки садка. Тільки дочекавшись, вона закривала двері, й трамвай їхав за своїм маршрутом.
Минуло багато років, але щоразу, проїжджаючи повз зупинки «Волошки», я згадую цей маленький епізод свого життя і на серці стає трохи тепліше від доброти цієї жінки. Вона щодня, абсолютно безкорисливо, абсолютно затримуючи цілий трамвай, ради спокою зовсім незнайомої їй людини.
