Через деякий час у нього з’явилася дівчина (зараз вже дружина), а в мене з того моменту з’явилося саме це відчуття втраченої можливості, я звинувачувала себе за свою холодність і невпевненість, за дурість, через яку втратила дуже дорогу для мене людину

Потребую «тверезого» погляду, так би мовити, збоку. Проблема у мене ось яка: останні роки 3 мене долає почуття втраченої можливості щодо протилежної статі (принаймні, я саме так розумію свою проблему).

Три роки тому я закохалася, і було це, як то кажуть, «кохання з першого погляду». Сама в таке ніколи не вірила, але зі мною сталося.

Я йому теж була не байдужа. Але мені настільки подобався цей хлопець, що я не знала як поводитися, щоб сподобатися йому ще більше.

Тому поводилася дуже дивно (нерозумно, тепер розумію), холодно відповідала на смс, не йшла перша на контакт і взагалі всіляко показувала йому, що він мені взагалі не цікавий. Плюс була і реальна перешкода для наших відносин – відстань, оскільки він працював у іншому місті.

Загалом, через півроку такого «спілкування» все зійшло нанівець. Через деякий час у нього з’явилася дівчина (зараз вже дружина), а в мене з того моменту з’явилося саме це відчуття втраченої можливості.

Я звинувачувала себе за свою холодність і невпевненість, за дурість, через яку втратила дуже дорогу для мене людину. І почалося моє замкнуте коло, з’являється новий залицяльник, я, шкодуючи про попереднього, холодно поводжуся з ним, він втомлюється за мною доглядати і йде.

На його місце приходить новий, а я починаю шкодувати, що втратила попереднього. Виходить, що поки гарні хлопці до мене тягнуться, доглядають, мені начхати, як тільки втрачають інтерес до мене – інтерес з’являється вже в мене самої.

Що з цим робити, я не знаю. Точніше, теоретично це здається дрібницею і ніякою не проблемою, але на практиці, в житті, я сама з цим впоратися не можу.

Сама руйную своє щастя. У мене немає хлопця, хоча можливостей для створення нормальних стосунків було достатньо.