Через три роки після того, як не стало мами навколо сімдесятирічного батька Наталії почала кружляти пані років на п’ять молодша за саму Наталію. Кохання та турбота у цієї жіночки до батька Наталії була неземна:
– Тобі зручно сидіти? Може, подушечку під спину покласти? Чай не дуже гарячий, давай подую. Що тобі смачненького приготувати?
Наталю таке сюсюкання дратувало. Батько зовсім не був безпорадним. Вона всім виглядом показувала невдоволення, нова пасія, здавалося, навіть побоювалася Наталю.
– Тату, тобі вона подобається? Мені здається, вона заради користі старається, – запитала Наталя, коли вони залишилися вдвох.
– Ага, подобається. Твоя мама так не доглядала мене, – сміявся батько. – А що заради користі, та хай. Будь-яка праця має бути оплачена. Тобі моїх грошей шкода?
– Не шкода, аби тобі було добре.
А гроші у батька дійсно були. Вони з матір’ю довго працювали, заробили гарну пенсію, були гроші і на рахунках. Крім того, велика квартира в центрі міста, заміський будинок, яка називається в сім’ї літньою резиденцією, дорога машина.
Машина стояла в гаражі, тато вже не сідав за кермо, але й продавати її не хотів. Говорив дочці, ось помру, тоді й продаси.
Через рік батько із цією пані зареєстрували шлюб. Наталя тоді посміхаючись тільки похитала головою:
– Чим би дитя не тішилося, аби не плакало.
Батько навіть для «молодої» дружини організував весільну подорож до Парижа. Він взагалі робив їй дорогі подарунки.
Треба віддати його дружині належне, вона не просила, не вередувала з приводу забаганок. Батько був щасливий.
Після весілля «молода» дружина відчула себе господинею та попросила Наталю не приїжджати до «літньої резиденції». Не сама, звісно, попросила, а передала через чоловіка.
Наталя знизала плечима:
– Як хочеш, тату. Але розповідай, що вона там творить.
А роботи у будинку було багато. Будинок уже років п’ять потребував ремонту. І нова господарка взялася за ремонт.
Розвинула бурхливу діяльність. На фотографіях, що їх відправляв батько, виглядало красиво. Смак у його дружини був.
Через три роки батько серйозно захворів. Коли батько остаточно зліг, Наталя запропонувала найняти доглядальницю, але дружина його відмовилася від доглядальниці, сказала, що вона сама за коханим чоловіком доглядатиме.
Батько вередував, просив здати його в будинок для людей похилого віку. Не хотів, щоб дружина виносила за ним горщики.
– Тату, який будинок для літніх людей? Давай, я тебе до себе заберу, я доглядатиму тебе.
Дружина батька не давала йому слова сказати:
– Ну, що ти вигадуєш, Наталко. Я й сама добре його доглядаю.
Коли дружина батька пішла по ліки, Наталя запитала батька:
– Може, розкажемо їй?
– Навіщо? Я з нею почуваюся не покинутим.
– Але ж і я тебе не кину.
– Ви про що? – зайшла до кімнати дружина батька.
– Та знову вередує, – знайшла що сказати Наталя.
А сказати Наталя хотіла «мачусі», що все майно та рахунки належать не батькові. Батько користувався лімітованою карткою, на яку Наталя переказувала потрібну батькові суму.
Наталя не скупилася, і батько не відчував нестачі грошей. Мама, коли їй лікарі відвели зовсім небагато часу, сказала:
– Знаю я цього ловеласа. Обов’язково знайде собі даму серця.
Тоді й переоформили все майно та рахунки на Наталю.
