Чоловік мені каже: «нас мама трьох одна виростила і ні чого страшного, батько був завжди на роботі і не допомагав матері, мовляв, що ти бідкаєшся, тобі що сидиш, вдома ось і сиди з сином, ну чи каже, хочеш ти йди, працюй, а я сидітиму з сином»

Зі своїм чоловіком ми разом уже п’ять років, увесь цей час «дружили». Протягом цього часу він кликав мене кілька разів заміж і поїхав жити разом. Але щоразу мене щось зупиняє.

Два роки тому я зважилася з ним розлучитися, але дізналася, що я чекаю дитину від нього. Так і залишилися разом, побоялася йому сказати, що хочу втекти від нього. А мене з’явилася дитина, і все так і живу з мамою.

У нього немає свого житла, роботу він змінює щомісяця два (причину каже, що платять мало), є лише своя машина і на неї переважно всі його витрати.

Оскільки він жив до цього у селі (30 км від міста) з батьками, переїхав зараз у місто винаймає квартиру, кличе нас із сином переїхати до нього. Але я не хочу, на цьому ґрунті постійні скандали.

Знову ж таки боюся йому сказати, що не хочу з ним з’їжджатися. Він людина дуже імпульсивна і що відразу починає скандалити. Наприклад, я йому розповідаю, що спимо погано ночами із сином, що він вередує, бо ріжуться зубки тощо.

На що він мені каже: «нас мама трьох одна виростила і ні чого страшного, батько був завжди на роботі і не допомагав матері, мовляв, що ти бідкаєшся, тобі що сидиш, вдома ось і сиди з сином, ну чи каже, хочеш ти йди, працюй, а я сидітиму з сином».

Мені було б взагалі за радість, якби він не фігурував у нашому житті. Але я боюся чомусь йому про щось говорити.

Просто думаю, навіщо мені такий чоловік потрібен. Коли чую від нього подібні речі, в мене пропадає бажання спілкуватися з ним взагалі.