Чоловік наполіг на шлюбному договорі, який вигідний лише йому. Ми з чоловіком дуже часто сваримося через гроші. Мабуть, спочатку наші думки з приводу сімейного бюджету були різні.
Я, наприклад, хотіла б загальний бюджет, щоби звідти разом розподіляти гроші. А чоловік хоче змішаний, тобто його 2/3 зарплати у загальну касу, мою 1/3 сюди ж і решту залишатиме кожен на подушку безпеки.
Заробляє він у 2 рази більше за мене. У нас немає квартири у власності, ні в нього, ні в мене. Тобто я маю, де жити, але це квартира батьків, там чоловік жити не хоче. Я пропонувала винаймати житло. Чоловік вважає, що треба купити свою, аніж платити за оренду.
Він має певну суму на кредит, тож запропонував оформити шлюбний договір, що якщо купує за власний кошт і сам платить цей кредит на житло, то квартира дістається тільки йому. І стосовно мене таке ж правило, якщо я куплю. Спільними коштами купувати не хоче, каже, що мені не довіряє.
Ось ми підписали такий договір. Тепер постає питання про бюджет: якщо його квартира тільки його і велика частина зарплати йтиме на погашення кредиту, то що повинна робити я? За такого розкладу в умовах шлюбного договору я повинна вносити за їжу?
Я думаю, що з мене достатньо приготування, прибирання, побутові справи. Я керую машиною, тобто їздити за продуктами і у справах теж з мене. Працюю багато, але намагаюся встигати робити й домашні справи. Також справедливо, якщо я оплачуватиму свої витрати сама, тобто салони, машину, бензин, і збиратиму на свою квартиру.
Мені теж потрібна квартира, якщо так подумати. А якщо я вноситиму 1/3 до загального бюджету на їжу, повністю вести побут (чоловік не хоче нічого робити по дому), то як я накопичу на квартиру? Тобто в нього буде гаситися кредит і побут влаштований, а я без нічого залишаюся у разі розлучення.
Він же зазначив, що не довіряє мені з квартирою. Тобто ми матимемо роздільний бюджет. Не знаю, чи справедливо я думаю, і чи погодиться він.
— Мамо, та заспокойся ти вже! — намагалася заступитися за бабу Тоню донька, але Женя…
— Оленко, а може, млинчиків? — лагідно спитала бабуся, зазираючи дівчині в очі. — Ні,…
Я завжди, знаєте, з якоюсь тихою ненавистю чекала свій день народження. Не тому, що роки…
Знаєте, Валентина — жінка рішуча. У неї все по поличках, усе до ладу. І зараз…
Те, що кота треба забрати, ні в кого й сумніву не виникло. Світлана Петрівна мала…
Якось увечері в квартирі Свічкарів пролунав несміливий, якийсь навіть тремтливий дзвінок у двері. — Пізнувато…