Із чоловіком почали зустрічатися ще в інституті. Прожили разом 10 років, народили довгоочікувану доньку. Він її з рук не спускав, вставав ночами, гуляв, і вдома годинами міг із нею грати. Я довго лікувалась, перш ніж змогла мати дитину, ще й тому ми дуже цінували наш скарб.
Але коли малечі виповнилося 5 років, чоловік мене приголомшив — зібрав речі і пішов. Жодних передумов цьому не було. Жодних затримок на роботі чи незрозумілих фінансових витрат, жодних натяків на стосунки на стороні. Безмежна довіра та розуміння. І кохання, як я вважала.
Але виявилося не так. Він пояснив, що не хоче скандалів, що допомагатиме і братиме участь у житті дочки, але покохав іншу, і житиме з нею. Пізніше виявилося, що ми маємо спільних знайомих. Місто невелике і всі через когось одне одного знають. Так я і дізналася, що у цієї дівчини вже багато років стоїть діагноз – вона не може мати дітей. Що саме через це від неї пішов перший чоловік.
І тепер мій чоловік кидає нас із дочкою заради неї. Не знаю, чи він в курсі, і можливо, варто його попередити. Лікарі сказали, що мені народжувати більше не можна, а він завжди хотів велику родину. Можливо, там він на щось сподівається, от і пішов від мене.
Я дуже люблю його, сподіваюся, що він одумається і чекаю. З того часу, як він пішов, минуло вже півроку, і за ці пів року він дуже мало був у нас. Приїжджає кілька разів на місяць, каже, що багато працює.
Грошами допомагає, як і обіцяв, але доньці потрібний батько. Вона дуже нудьгує, плаче без нього. Не розуміє, чому так різко стала для нього чужою. Чоловік навіть не хоче брати її на вихідні. Нічого не пояснює, говорити зі мною також не хоче. Боюся, що заради цієї дівчини він перестане приділяти увагу доньці. На розлучення ще не подав, не знаю, чому він тягне. Сама я цього робити не буду. Можливо варто зробити все, щоб зберегти нашу сім’ю.
Розповісти про те, що вона не може мати дітей, поговорити з нею самій ніяк не можу наважитися. Мої батьки не вірять у те, що відбувається, завжди були про чоловіка кращої думки. А його родина загалом перестала контактувати зі мною. Я навіть не знаю, як жити далі і як ставитись до всього цього. Ми хотіли взяти ще одного малюка з дитячого будинку, планували розширювати житлоплощу, стільки планів, стільки кохання було у нашій родині. Не вірю, що це зі мною.
