З колишнім чоловіком розлучилися 4 роки тому. Нашому синові тоді ледве виповнилося 2 роки. Колишній був хорошим татом, та й дитина була дуже довгоочікувана. Я сиділа на гормонах, довго не виходило завести дитину, через це погладшала. У чому потім він неодноразово мене дорікав.
Коли народився син, ми почали віддалятися одне від одного. Грошей не вистачало, платили іпотеку, мої декретні були зовсім невеликі. Він працював понаднормово, навіть виходив у вихідні. Коли був удома, сидів із сином, гуляв, вставав ночами. Був дуже прив’язаний до нього, але ми з ним майже не розмовляли.
Всі наші розмови були тільки про його роботу, майбутні свята, покупки. Ми перестали кудись ходити, тільки гуляли іноді у парку біля будинку. Я була вся в сині та турботах про нього. Навіть не одразу помітила, що з чоловіком щось не те. Він став нервовим, почав часто виходити в під’їзд подиміти, хоч раніше це робив на балконі. Потім і зовсім я його зловила за розмовою з якоюсь дівчиною, його новою співробітницею, на 10 років молодшою за нього.
Ми посварилися. Він стверджував, що нічого в них немає, хоч вона й подобається йому. Я ж на емоціях висунула ультиматум або я, або вона. Чоловік нічого не відповів, але зібрав речі та пішов.
Я майже одразу зрозуміла, що наробила. Почала дзвонити, просила повернутися, намовляючи повідомлення на автовідповідач. Марно. Надалі я дізналася про те, як довго він мене, виявляється, терпів. Що я недоглянута, товста, негарна, що пиляю його весь час і погано розподіляю бюджет, що я погана мати і ще дуже-дуже багато всього.
Я сподівалася почати все спочатку, дуже любила і не хотіла просто руйнувати нашу сім’ю. Адже ми прожили разом 10 років. Але чоловік наполяг на розлученні. Взяв кредит, щоб виплатити залишок іпотеки, оформив свою частину квартири на сина та поїхав до іншого міста.
Я довго не могла прийти до тями. Мені довелося самій ставати на ноги. Розраховувати лише на себе. Так, мені допомагала моя сім’я, але цього ж року мені довелося вийти на роботу і забезпечувати себе самій, самій піклуватися про нашого сина, влаштовувати його в садок, брати лікарняні. Колишній чоловік надсилав добрі аліменти, ми не бідували, але сам брати участь у житті сина він не хотів.
Я впевнена, що його так налагодила нова дружина. Та сама дівчина, за розмовою з якою я його застала. Я намагалася говорити з ним про це, зрозуміти, чому він так робить, але він змінив номер і навіть заборонив своїй сім’ї говорити його мені.
Минуло 4 роки. Я одружилася, у мене з’явилася донька. У мене чудова сім’я, люблячий чоловік. І тут, оголошується колишній. Каже, що хоче спілкуватися із сином, що все усвідомив. Але я знаю, що він розлучився, і тепер йому ніхто не забороняє бачитися з дитиною. Лише син його не пам’ятає. Знає тата лише за фотографіями.
Не хочу давати їм бачитися та спілкуватися. Він на це не заслуговує, та й сенсу я не бачу. Навіщо травмувати дитину? Пояснювати йому все? А раптом тато знову поїде і вже назавжди? Він кинув нас обох зовсім одних і хоче зараз повернутися, як у чому не бувало. Каже, що подасть до суду на порядок спілкування.
Але, яке б рішення не виніс суд, я все одно не наслідуватиму його. Доводитиму, що він поганий батько і син зовсім не знає його, йому не можна довіряти дитину. Зроблю все, що зможу, щоб убезпечити сина від такого батька. Колись я довіряла йому, але він розтоптав мою довіру, показавши, якимчудовиськом може бути, і синові стати на ці граблі я не дам. До того ж мій другий чоловік чудово виконує свої батьківські зобов’язання. Водить у сад, на підготовку до школи, грає та спілкується із сином. Вони чудово ладнають, навіщо тоді втручати в нашу сім’ю ще одну людину?
