І ось я постійно тепер думаю, а чи небезпечно це для наших стосунків.
Ми з моїм чоловіком разом два з половиною роки. Батьки виховували його у винятковій суворості, забороняли будь-які розваги.
До мене він не мав повноцінних серйозних стосунків. Зі мною він навчився радіти життю та відстоювати свої інтереси, я допомогла йому знайти гарну роботу.
Кілька тижнів тому він почав вголос журитися про «безцільно прожите неповноцінне життя», що було «мало друзів, стосунків та розваг».
Мене зачіпають ці слова, адже я зробила і роблю його щасливою. Як мені правильно реагувати? Якось бажання «надолужити втрачене» все одно візьме своє? Чи це криза, адже йому майже 40 років?
Марина, 37 років
— Боже мій, та в нас же своїх троє! Настя важко опустилася на старий диван…
Негаразди в родині Михайлюченків таки довели їх до розлучення. — Йди з хати, Сергію, —…
— Мені її навіть шкода. Живе собі людина, старається, а за спиною таке робиться, —…
— Робота на себе, віддалено — це теж робота, і тут успіх залежить виключно від…
Стук у двері пролунав саме в ту мить, коли Антоніна Михайлівна готувала собі сніданок. Ще…
— Вона мені заявила, що я на комуналці добряче зекономила, та й узагалі — моє…