Зараз знаходжусь у декреті, читаю в мережі новини, стежу за колегами, їхніми проєктами, успіхами, і виникає почуття, що я щось пропускаю, залишаюся непотрібною.
Раніше теж були такі проблеми — у студентські роки заздрила тим, хто бере участь у якихось заходах, поїздках.
Я вважаю, це почуття з дитинства. У другому класі мене не взяли в танець, хореограф грубо сказала, що в мене немає почуття ритму, на заході я сиділа в залі для глядачів, поки майже весь клас танцював.
Це відчуття непотрібності переслідує мене, а декреті воно особливо посилилося. Як боротись? Допоможіть, будь ласка.
Лара, 28 років
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…