І ось я постійно тепер думаю, а чи небезпечно це для наших стосунків.
Ми з моїм чоловіком разом два з половиною роки. Батьки виховували його у винятковій суворості, забороняли будь-які розваги.
До мене він не мав повноцінних серйозних стосунків. Зі мною він навчився радіти життю та відстоювати свої інтереси, я допомогла йому знайти гарну роботу.
Кілька тижнів тому він почав вголос журитися про «безцільно прожите неповноцінне життя», що було «мало друзів, стосунків та розваг».
Мене зачіпають ці слова, адже я зробила і роблю його щасливою. Як мені правильно реагувати? Якось бажання «надолужити втрачене» все одно візьме своє? Чи це криза, адже йому майже 40 років?
Марина, 37 років
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…