І ось я постійно тепер думаю, а чи небезпечно це для наших стосунків.
Ми з моїм чоловіком разом два з половиною роки. Батьки виховували його у винятковій суворості, забороняли будь-які розваги.
До мене він не мав повноцінних серйозних стосунків. Зі мною він навчився радіти життю та відстоювати свої інтереси, я допомогла йому знайти гарну роботу.
Кілька тижнів тому він почав вголос журитися про «безцільно прожите неповноцінне життя», що було «мало друзів, стосунків та розваг».
Мене зачіпають ці слова, адже я зробила і роблю його щасливою. Як мені правильно реагувати? Якось бажання «надолужити втрачене» все одно візьме своє? Чи це криза, адже йому майже 40 років?
Марина, 37 років
У тісній кімнатці пахло теплим молоком і дитячою присипкою, але з коридору все одно тягнуло…
— Павле! Ану виходь, паразите! Я знаю, що ти в неї! Виходь, кому кажу, бо…
— Ну от скажи мені, як так можна? Хіба ж у неї замість серця камінь?…
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила за…
Мама подзвонила саме тоді, коли Дарина гріла в мікрохвильовці вчорашній борщ. Кришка контейнера запотіла, коридор…
— Куди преш, невігласе, повилазило чи що?! — пролунало так лунко, що аж касирки в…