Мені її заспокоювати ніколи, та й бажання немає. Мені її, скільки себе пам’ятаю, в приклад ставили, а тепер у Оксанки депресія? Ну, а я тут до чого? – каже Ірина.
— Вона і так стільки всього пережила, – у мами Ірини і Оксани очі на мокрому місці, – вже ти, як сестра рідна, могла б їй і поспівчувати.
Ірині 38 років, Оксанці 41 рік. Вони рідні сестри за батьком і матір’ю. Батька давно немає, мама живе. І зараз, утім, як і завжди, вона носиться з Оксаною, її негараздами і депресією.
— Скільки себе пам’ятаю, – каже Ірина роздратовано, – мене всі завжди з сестрою порівнювали. І в цьому порівнянні я завжди програвала. У всякому разі, в очах мами. Тато намагався ставитися до нас рівно, але і з його боку було видно, що старшою дочкою він невимовно пишається.
Оксанка була зіркою вже тоді, коли Ірина тільки-тільки зʼявилась на цей світ. У 9 місяців пішла, у півтора року напам’ять розповідала довжелезні вірші. Коли в рік і 2 місяці молодша сестра зробила свої перші самостійні кроки, старша навчилася читати.
— Розумниця і красуня росте, – хвалили Оксанку всі: сусідки, родичі, вихователі в дитячому садочку, вчителі в школі.
Останні ще й зітхали: старша сестра відмінниця, перша в класі, а Іринка зірок з неба не хапає, лінується, в зошитах бруд. Від мами Ірині за це незмінно діставалося: ганьбить сім’ю, а головне – розумницю Оксану. Але навчання Ірині не давалося, особливо гуманітарні предмети.
У результаті після 11 класу старша донька пішла до інституту, а молодша, яка від сестри відставала лише на 2 класи, того ж таки року пішла вчитися на бухгалтера в місцевий технікум.
— У мене в печінках сиділо це “змагання” із сестрою, – каже Ірина, – сама Оксана мені нічого прямо не висловлювала, але я бачила, що і вона на мене дивиться як на “невдачу”.
Після закінчення технікуму Ірина одразу ж вийшла заміж, тоді вона чула від мами про те, що вона дурепа: закопається тепер у пелюшках, не побачить ні молодості серед каструль, ні достатку, ні кар’єри.
— От чи не дурість? – підняла красиву брову сестра, – Ні, я не маю наміру поховати себе між віником і духовкою. Сім’я? Діти? Встигне. Спочатку треба кар’єру зробити, на ноги встати.
— Ми з чоловіком не відразу стали батьками, – каже Ірина, – 4 роки прожили без дітей, на свою квартиру заробляли. А потім усе як у всіх. Однокімнатна, зʼявився старший син, через 5 років донька. Перед її появою ми вже в’їхали в свою двокімнатну квартиру.
За рік після доньки в Ірини з чоловіком зʼявилась ще одна дівчинка, і ось тут по жінці пройшлися всі родичі, що залишилися в наявності: куди ви їх плодите?
— Так і застрягнете у своїй двокімнатній квартирі, – хмикала сестра, – ти в декреті половину життя проведеш!
— Чоловік твій з неба зірок не хапає, – хитала головою мама, – навіть двоє дітей для вас – забагато. А ви третього сфабрикували. От Оксанка в нас молодець! Вона вже другу машину купила, квартира своя, власна, посаду отримала хорошу.
А ще мама іноді хвалилася обновками, які купила старша донька, поїздками, куди її відправила Оксана.
— Гаразд би хвалилася, – усміхається Ірина, – то ще й примовляла: не поспішала б я із заміжжям, не плодила б “злидні”, все б у мене було. І поїздки, і покупки, і допомога їй, мамі.
— Заміж, – усміхалася Оксана, – раніше 35-ти в мої плани це не входить. І за простого рядового працівника я заміж не піду.
— Пішла, – розводить руками Ірина, – у 35 років. За простого, як вона висловилася, працівника. А просто чоловіки рангом вище вже на 35-ти річних заступників фінансового директора не дивляться. Ні, сестра мала чудовий вигляд, але заміж успішні й багаті воліли брати жінок зі свого кола або молоденьких дівчаток із ногами від вух.
Оксанка, вийшовши заміж, приготувалася було зайнятися наступним пунктом своєї життєвої програми, навіть вже була в положенні, але… їй запропонували посаду фінансового директора. Дитина була явно не на часі, це питання сестра розв’язала просто: гроші є, будуть діти пізніше, рочки через 3.
Мама здумала хвилюватися, але маму старша дочка швиденько відправила на курорт. Посаду було отримано. На ювілеї мами, яка повернулася з теплих берегів, Оксана сиділа переможницею: вона все оплатила, вона фінансовий директор великого підприємства, у неї чоловік красень, який дивиться на неї закоханими очима. Суцільний успіх.
А далі почалися невдачі. Дитинку зробити через пару-трійку років після того переривання чомусь ніяк не виходило. Обстеження й аналізи, зміна клінік і пошук інших лікарів – нічого не допомогло.
А до 40-ка річчя Оксанці чоловік зробив “подарунок”, сказавши, що в нього вже немає часу чекати.
— Я хочу встигнути побачити, як виросли мої діти, водити їх до школи, допомогти їм стати на ноги, побачити онуків….
Чоловік пішов, а сестра впала в депресію. Непотрібними виявилися ні кар’єрні успіхи, ні машина, ні гроші. В Ірини зараз теж непростий період: тяжко хворіє мама чоловіка. Від трьох дітей вона постійно двічі на день по черзі з чоловіком провідує літню жінку: помити, приготувати поїсти, погодувати, викликати лікаря, прибрати в домі, збігати в аптеку.
— Попросила маму, щоб хоч дівчат взяла на вихідні, ми свекруху в п’ятницю ввечері веземо в інше місто, у профільний стаціонар, – каже Ірина, – донькам зараз 8 років і 7. Син якраз цими вихідними зібрався з командою на змагання їхати, одних залишити боязно. А мама відмовила: у неї вихідні, і вона збиралася провести їх з сестрою.
— Їй бачити твоїх дітей важко, невже ти не розумієш? Вона в депресії, невже важко виявити хоч крапельку співчуття до сестри? У неї життя на уламки розбилося через те, що вона не може мати дітей, а ти будеш їй перед очима своїх дівчат виставляти, на, мовляв, милуйся тим, що тобі не дано!
— Сварилися з мамою, – каже Ірина, – я винна в тому, що сестрі не дано? Хто винен, крім неї? У неї були інші пріоритети і мама вважала, що це правильно, а тепер мені що зробити? Дітей своїх сховати, в дитбудинок здати, щоб вони не відсвічували і депресію сестри не загострювали? Звісно, вихід я знайду, попрошу когось із подруг забрати дівчаток на вихідні, просто бісить: мене все життя Оксаною тикали, її успішністю, мене гнобили за те, що я вибрала сім’ю, а не кар’єру. А тепер, виходить, що і це я на зло сестрі зробила?
— Від старшої дочки онуків немає, – зітхнув чоловік, – а від тебе – не онуки…
І Ірина вважає, що чоловік абсолютно правий. А ви?
