— Хоча ти знаєш, напевно, ця клята машина лише приводом стала, — зізнається жінка. — Але з неї в нашій сім’ї розлад і почався. І що тепер? Продамо, гроші поділимо, й кожен свою купить.
Інна в шлюбі була з Арсенієм п’ять років, за цей час сім’я нажила дитину й шикарну машину, чоловік мріяв саме про цю модель, на неї збирали гроші.
Через неї ж зараз і розлучаються.
Інна вважає, що вони з донькою ніяк не постраждають: двокімнатна квартира в спальному районі належить жінці, чоловік просто речі зібрав, круту тачку виставили на продаж.
— Доньку тільки шкода, — каже жінка. — Але я вважаю, що краще вже бути окремо, ніж дівчинка бачитиме, як її батько принижує її матір.
І ні, скоріш за все, дружби з колишнім у нас не вийде, занадто великі образи.
До укладення офіційного шлюбу подружжя прожило разом трохи більше року.
На машину почали збирати гроші вже тоді. Інна під час декретної відпустки підробляла дистанційно, тож теж свій внесок робила в бюджет їхньої родини.
Але жінка від самого початку була впевнена: дорога машина їм із чоловіком абсолютно ні до чого.
І взагалі, краще купити дві робочі машини простіші.
Але чоловік наполягав на одній:
— Навіщо тобі зараз окрема машина? Ти в декреті, поліклініка й крамниця у дворі. Якщо кудись треба, я завжди або відвезу, або тобі машину залишу в користування.
Якщо вже щось купувати, то гарне й якісне. Корито в нас уже є.
Коритом чоловік називав дошлюбний автомобіль дружини.
Стареньку іномарку, куплену вже з солідним пробігом, Інна на ній відточувала навички водіння, звикла до неї як до рідної. Та й у перші роки спільного життя вона дуже виручала й чоловіка, й дружину.
— Моя робота не те щоб далеко, — каже Інна. — Але їздити туди було незручно. Особливо, коли вже я була в положенні була. Дві пересадки, з животом, у тисняві – ще те задоволення.
Коли дружина сіла вдома й стала готуватися до появи малятка, на стареньку іномарку пересів чоловік, став теж машиною їздити на роботу.
Інна не заперечувала.
Чоловік підробляв, але не на декрет, а на мрію – велику іномарку, не старшу 3-х років.
У підсумку автомобіль купили з невеликим кредитом, і Інна зауважує, що коштувала машина рік тому… як крило від літака в колишні роки.
Найприкріше, що заради спільного сімейного автомобіля Інні довелося розлучитися зі своєю дошлюбною машиною.
Зрозуміло, що нічого не буває вічного, що вкладень «старенька» вимагала солідних, молодшою не ставала, але й особливих проблем із нею не було: працювала справно, свою вартість давно відбила.
Але чоловік тоді сказав, що знайшов вигідних покупців, вони заберуть «тачку» дружини, там теж нібито синові треба водійські навички напрацювати, перш ніж купувати дорожчий варіант.
Шкода, але що поробиш. Уживані машини з кожним прожитим роком втрачають у вартості, й продати їх стає важче.
— І ось, чоловік пригнав покупку. Водійський стаж у нього навіть менший, ніж у мене, — продовжує Інна.
– Водив машину брата, машину батька, машину друга. Більш-менш регулярно став їздити тільки на моїй старенькій. Звісно, машина шикарна.
І стан, і зовнішній вигляд. Пафосна, виглядає новенькою, і я спочатку теж раділа. Доки не зіткнулася з тим, що моя потреба бути на колесах або ігнорувалася, або вибивалася з таким скандалом, що… ох.
Чоловік гордо сів за кермо й пускати за кермо Інну категорично не хотів.
Навіть коли вона 7 місяців тому з декрету на роботу вийшла.
Почалися розмови про те, що дружині треба б місце роботи змінити, й взагалі, зручно ж було, коли Інна з дому працювала, а в них і дитина маленька, й узагалі.
— А з дому був просто невеликий підробіток, — каже Інна. — Я ніколи його не розглядала навіть як основний вид діяльності.
Мені моя робота подобається, я виходила на неї з бажанням, у нас непоганий колектив, зарплата, є перспективи зростання.
Тільки чоловік вважав, що я повинна їздити туди громадським транспортом.
— Подумаєш, ти ж зараз вже не з животом, — заявляв чоловік. — Усі ж якось добираються до роботи. А ти виняток чи що?
— Тобто йому їхати десь 40 хвилин, і він на роботі, але він їде машиною, — обурюється жінка. — А я повинна пиляти на метро й двох маршрутках, нічого ж страшного?
Після негарного скандалу вирішили їздити на машині по черзі, хоча й цим Інна була незадоволена. Але й черговість не вирішила проблем.
Чоловік увечері біг до улюбленого авто й мало не з лупою його розглядав.
— Ти подряпала «торпеду», — кричав він на Інну. — І взагалі, знаю я, як ви, баби, їздите. Жінка за кермом – це лихо на колесах.
Інна не визнавала збитків, завданих машині її виною, але вона за чоловіком не перевіряла стан транспортного засобу, а він щоразу знаходив щось: підборами подряпано килимок, на сидінні щось не так.
Одного разу в лобове скло відлетів камінчик, за кермом була Інна, утворилася тріщина.
Чоловік кричав так, що Інні здавалося, ніби він її зараз ударить.
Усі спроби пояснити, що таке могло статися й з ним, результату не дали.
— Бо в тебе голова порожня, зі мною такого б не сталося, — лютував чоловік.
І тоді дружина запропонувала: продаємо цю машину, купуємо дві іномарки гірші або розлучаємося.
Чоловік відмовився навідріз, а машину відігнав до друга у двір під приводом того, що тепер потрібен ремонт.
І став часто зникати вечорами, і вранці йшов раніше. Інна (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) зрозуміла, що чоловік добирається до того самого друга, бере машину й їде у своїх справах.
Тобто все зроблено для того, щоб Інна сімейним автомобілем не користувалася.
Останньою краплею став вихідний, коли Інна зібралася з донькою поїхати до мами за місто.
А чоловік усміхнувся й відповів, що вони не цукрові, доїдуть електричкою, нема чого тачку ганяти по сільських дорогах.
Сам він до тещі не хоче, тож – сумку в руки й бігом на метро, а звідти – на вокзал.
Сумки в руки – працює й в інший бік.
Інна запропонувала чоловікові залишити її територію, а через два дні оперативно подала на розлучення й поділ майна, написала клопотання про збереження для поділу спільного майна.
Кредит, який, скоріш за все, їм теж доплачувати навпіл, Інну зовсім не лякає.
Хоча є надія на те, що вдасться довести, що в спірну машину були вкладені гроші від продажу Інною її дошлюбного майна.
Загалом, попереду суди.
Чоловік поки що назад не проситься, про примирення заїкнулася тільки свекруха, але Інна миритися не хоче – занадто добре встигла пізнати чоловіка за останній рік.
Жінка вважає, що краще жити так, щоб не довелося ні з ким нічого ділити: ні життя, ні житлоплощу, ні машину.
А ви як вважаєте?
