Чоловік вирішив, що саме час з’їхати від пелюшок до своєї мами, каже: «Ти зрозумій, я так не можу. Адже я три години дістаюся на роботу та з роботи, потім ще вночі слухаю цей плач, втомлююся я, не висипаюся, я поживу перший місяць у мами, а там дивишся, дитина більше спати почне, і я повернуся»

Після народження дитини чоловік сказав, що не висипається і переїхав до мами. У мене своя невелика квартира, тож після весілля ми з чоловіком і оселилися тут. Але невдовзі чоловік почав скаржитися, що йому далеко їздити на роботу. Щодня він мені казав, як мені щастить, що я працюю біля будинку – 20 хвилин пішки та вже вдома. А йому доводиться їхати 40 хвилин транспортом, а потім ще пішки пів години.

Такі розмови я дуже часто чула. Чоловік не питав, як у мене справи, як я попрацювала. Вечір починався з його розповіді, як хтось штовхнув його у маршрутці, як холодно їздити, як йому все це набридло. Поступово, я перестала слухати це скиглення. Але одного разу все ж таки сказала: «якщо тебе не влаштовує місце розташування твоєї роботи, міняй чи не ний». Чоловік образився.

Виявляється, не лише мені він скаржився. Незабаром до нас почала приходити в гості свекруха. До щоденного скиглення чоловіка додалися голосіння його матері. Щовихідних я слухала, як її син надривається, поки я тут «прохолоджуюся», працюючи біля будинку.

Тут я дізнаюся, що чекаю дитину. Чоловік спочатку зрадів, я теж. А після появи дитини почалося саме пекло. Він вирішив, що саме час з’їхати від пелюшок до своєї мами. Чоловік каже: «Ти зрозумій, я так не можу. Адже я три години дістаюся на роботу та з роботи. Потім ще вночі слухаю цей плач. Втомлююся я, не висипаюся. Я поживу перший місяць у мами, а там дивишся, дитина більше спати почне, і я повернуся».

Сказати, що я була шокована, нічого не сказати. Місяць поступово перетворився на дві, а там і на три. Наразі вже минуло пів року, як народився син, а батько його з нами так і не живе. Заради справедливості варто сказати, що гроші він відправляє, продукти завозить загалом матеріально утримує. Але в іншому…

Я весь час з дитиною і нікуди не виходжу сама, навіть на 15 хвилин просто подихати повітрям. Допомогти мені нікому з малюком, і я не розумію, чому мій чоловік так робить. Дивлюсь на щасливі сім’ї своїх подруг, і заздрість бере. Чим я гірша?

Я просто хочу, щоб у нас була повноцінна сім’я. Але, мабуть, даремно сподіваюся, що чоловік одумається і переїде назад. А головне я почала ненавидіти його матір. Як вона могла прийняти сина назад додому при тому, що у нього народилася дитина? Я навіть бачити її не хочу.

Чи я не маю рації? І чи варто зрозуміти чоловіка? Тільки ось багато хто на роботу добирається довго і від цього до мами не з’їжджає від дружини. Я вже ніби й звикла без нього.