Пишу від того, що не можу зрозуміти, що таке кохання і чи я люблю насправді чоловіка? Познайомилася з майбутнім чоловіком в інтернеті, спілкування привело до шлюбу та появи доньки.
Все сталося швидко і не як у всіх. Не було періоду залицянь, якихось теплих зізнань, ми не впізнавали одне одного якось ближче. Все відбувалося як у прискореному перемотуванні фільму.
Чим підкорив мене чоловік? Напевно тим, що не просто говорив слова, а діяв. Прийшов, побачив, закохався! І все в нашій родині добре, начебто.
Чоловік працює, не гуляє, не має шкідливих звичок. З дитиною допомагає у всьому. Все добре, тільки я часом просто дивлюся на нього і ставлю собі питання: «а чи люблю я його, і взагалі, що це таке кохання?».
Так, я дбаю про нього, підтримую і хвилююся за нього до тремтіння в колінах. Але чи це кохання? Він мене якось днями спитав: «Ти мене кохаеш? Якщо не ревнуеш, значить, не кохаеш!».
На що я навіть не знала, що відповісти. Ревнощів немає, просто я розумію, що практично всі чоловіки хоча б раз, та ліворуч сходять. Як не сумно це усвідомлювати. Але дивлюся на чоловіка і чомусь впевнена в ньому, що зради поки що немає.
Самій гидко з цими думками засинати, щоразу перед сном. Дивитись на його сплячого, такого гарного, з ніжними губами та ямочкою на підборідді і думати, а чи люблю я його, ось його, так, чоловіка, який так солодко спить поряд зі мною
Часто почала розуміти, що близькості не хочу, але треба. Він чоловік, у нього потреби, а я не хочу, тому що він егоїст. У цьому плані думає про себе лише.
Так бридко іноді від самої себе, почуття після близькості, ніби мене просто використовували. А чоловікові начхати на мої відчуття.
Якось раніше говорила, мовляв, так і так, а зараз вдаю, що все добре. У всьому вже вдаю, намагаюся себе стримувати в емоціях і діях.
І все більше і більше думаю про те, що у мене за почуття до чоловіка? Може це не кохання, а прихильність?
Іноді замислююся про розлучення. Я не знаю, що мені робити і як бути, як зрозуміти саму себе та почуття.
