У мене другий шлюб, від першого є дочка Жанна, яка якось одразу не порозумілася з вітчимом.
Я думаю, що справа навіть не в ньому, просто дочка дуже любить свого батька і не могла мені пробачити, що я покохала іншого чоловіка. Коли ми з другим чоловіком почали жити разом, вона поводилася жахливо, зухвало, грубіянила, тікала з дому і в результаті переїхала до свого батька, хоча умови у нього були набагато гірші, ніж у нас.
Згодом дочка на мене перестала сердитися, вона закінчила навчання в університеті, влаштувалася на роботу, познайомилася з хлопцем і почала жити самостійним життям. Нині вони збираються одружитися.
Хлопець з іншого міста, навчається в університеті, підробляє, щоб сплачувати за орендовану квартиру. Зрозуміло, що грошей на весілля вони не мають (на батька нашого розраховувати не доводиться), але я побачила по обличчю моєї доньки, як їй хочеться хоча б скромне свято.
Я пообіцяла, що ми їй допоможемо фінансово. Дістала грошей із відкладених на чорний день.
Разом із донькою знайшли фотографа, купили сукню, орендували гарне кафе та замовили банкет на 25 осіб. Уклалися в суму трохи більше 60 тисяч.
Для нас це не такі значні гроші – обидва непогано заробляємо. Але чоловік несподівано висловився проти, аргументував тим, що його дочка завжди ненавиділа і не поважала, і допомагати їй він не має наміру.
Ніякі мої пояснення не став слухати, вже кілька днів зі мною не розмовляє. Боляче від такої поведінки мого чоловіка.
Адже я тоді зруйнувала через нього сім’ю, заподіявши своїй дівчинці страждання, а він цього, виходить, не цінує та не розуміє. Прикро.
Для мене влаштувати свято для дочки дуже важливо. Я завжди мріяла, як будемо разом обирати дня неї весільну сукню.
А чоловік виявився егоїстом. Він не розуміє, що це моя донечка. Забракував грошей через свої дитячі образи.
Я вважаю, що дорослий чоловік не повинен ображатися на дитину. Тим паче, що це він прийшов до нашої родини, а не ми до нього. Прикро.
