Почала ревнувати коханця до дружини, чи це привід закінчити наші стосунки.
З хлопцем ми познайомилися 10 років тому — це було кохання з першого погляду. Він був тоді у стосунках із дівчиною, я була у позиції коханки близько двох років. Зрештою ми зійшлися як пара.
Відразу як почали жити разом, з’ясувалося, що він має величезні борги, і я, вважаючи своїм боргом, допомогла йому з кредитами, взявши під величезні відсотки.
Ми жили душа в душу ще років зо два, але потім щось зламалося. Здається, закоханість пройшла, а усвідомлення тягаря спільного життя постало перед очима. Боргів все ще багато, близькість у відносинах зникла, я зрозуміла, що живу з ним тому, що боюся залишитися віч-на-віч з такими боргами.
У такому стані я прожила три роки, поки на роботі не почалися стосунки з колегою. Він одружений, я просто гарна. Звісно, згодом ми опинилися в ліжку.
Близькість феєрична, я почувала себе коханою, а він постійно говорив компліменти, дивився закоханим та захопленим поглядом. Розумом розуміла всю ситуацію і вирішила брати від таких стосунків доступний максимум.
Коханець на початку ще сказав, що покинути дружину, з якою 10 років разом, але без дітей, вважає зрадою двох сімей – його та її. Я й не заперечувала.
Так минуло п’ять місяців. Я завжди була в хорошому настрої, близькість відмінна, навіть зі “співмешканцем” стосунки стали ніби краще, але так само без інтиму. І раптом розумію, що починаю ревнувати коханця до дружини, вони летять у відпустку, а я тут.
Вони мають річницю, і вони в кожному разі відзначають її, а я вдома з фінансовими проблемами — звичайно, все стало краще набагато, але все одно важко ще. Почала розуміти, що в мене ні квіточки від коханця, ні подарунка — на самому початку лише якісь приємності були незначні. Жіноче самолюбство защемлено.
Він постійно мені каже, що я красива, але мене це ображає. Наче я недостойна нічого іншого, крім ліжка. Почала мучитися переживаннями, хоча не планувала це робити — думала, що просто “ліжко” із дружби мене влаштовуватиме.
Зараз не знаю, як обірвати ці відносини, чи це потрібно робити? Я ж, по суті, сама й почала вести таку лінію «дружби» і жодних претензій довго не висувала і не мучилася нічим. Одного ранку все змінилося.
Не знаю як бути. Втрачати близькість і відчуття потреби, нехай і псевдо, або продовжувати все як є і чекати, поки мій стан уляжеться? А найголовніше — яке ж моє почуття було зачеплене?
Ганна, 30 років
