— Там такий тип, що нічого не залишиться ні моєму братові, ні сестрі, — ділиться своїми думками Вероніка. — Він після мами вже двічі одружений був, дітей там купа, живе з молодою дружиною, вона вже четверта по рахунку. Тож Насті сподіватися взагалі немає на що й на кого.
— А чому ж твоя мама так зробила? Несправедливо було, як гадаєш? Навіть щодо тебе… А в Насті взагалі нічого немає. Як так із нею можна було? — дивується подруга.
Мама в них була дуже неординарною людиною. Вероніку вона взагалі вважала помилкою юності, але якось терпіла. Принаймні ставилася до старшої доньки краще, ніж до Насті.
З тією вони були повними протилежностями. Чи не з самого дитинства. Улюбленим сином мами був молодший, вона й сама з гордістю визнавала, що завжди хотіла саме сина і розчинялася в «своєму хлопчику» без залишку.
Вероніці зараз 40 років, 14 років вона в шлюбі. Сестрі — 33, брату 31 рік. Вероніка з чоловіком і донькою живуть у її спадковій квартирі: від бабусі по татовій лінії їй дісталася двокімнатна, вступила у спадок за кілька місяців до весілля.
Вони з чоловіком працюють і добре заробляють. Дитина, донька, у них лише одна.
Більше дітей Вероніка не хотіла: з молодшими сестрою та братом «наняньчилася» вдосталь: усі подружки гуляти, а їй то з візком, то в пісочниці треба сидіти — наглядати за меншими.
Мами Вероніки не стало два з половиною роки тому. Коли прийшли вступати у спадок, то виявилося, що спадкоємець — лише молодший брат.
— Цього і слід було очікувати, — посміхається Вероніка. — Ну гаразд, щодо мене вона вирішила, що в мене є житло від бабусі. Але Настя? З нею як?
Настя була одружена на той час. Уже й син є. Щоправда, з чоловіком жили кепсько, та й у сина сестри є проблеми зі здоров’ям. Багато в чому сім’я Насті через це й розпалася.
Свекруха сестри теж руку доклала: «У нас у сім’ї таких дітей ніколи не було, а в тебе — у матусі своєї запитай».
Але на момент, коли з’ясувалося, що сестрі нічого не дісталося, Настя ще з чоловіком жила. Брат, звісно, і не подумав ні з ким ділитися. Зрадів, майже припинив будь-які стосунки із сестрами, нещодавно одружився.
— На весіллі не гуляли, — посміхається Вероніка. — Але весільні фото в соцмережах бачили.
Пів року тому Настя від чоловіка пішла. З його ініціативи. З сином вона працювати повноцінно не може, віддалено щось заробляє, намагається вижити — їй же довелося винаймати житло.
Вероніка її дуже жаліє: ніхто не винен у тому, що дитина не така, як усі. А тут ще й мама так учинила.
Три місяці тому не стало рідного батька Вероніки. Після нього залишилася однокімнатна квартира. Вероніка — єдина спадкоємиця. З батьком останні роки взагалі не спілкувалися, він пив, з ним і рідна мати знатися не хотіла, тому й спадок залишила онучці.
— Чудово, — зрадів чоловік, дізнавшись про спадщину, що дісталася дружині. — продамо, я машину поміняю, на дачі камін давно хочу і взагалі… ти ж моя мільйонерка.
А у Вероніки в голові тільки одне: сестра з дитиною на орендованій квартирі, а в неї дві. Впустити Настю жити? А це вирішить проблему того, що вона ніколи нічого не надбає сама?
І Вероніка зважилася: квартиру вона на Настю перепише, щоб та почувалася не тимчасовою, а господинею, впевненою в завтрашньому дні.
— Ти зовсім здуріла? — обурився чоловік, дізнавшись про рішення. — Гаразд, я б іще постарався зрозуміти, якби ти сестру просто пустила пожити. Але дарувати? Ніко, ти недоумкувата чи що?
У тебе є рідна донька, їй би квартира теж знадобилася. Я вже не кажу, що розраховував на гроші орендарів.
— Слухай, ну я не можу так, вона без усього взагалі, та ще з такою дитиною, — намагалася пояснити Вероніка. — До речі, про доньку: замість машину міняти й каміни будувати, а чи не купити нам їй в іпотеку квартиру? Вона якраз виросте, а ми за цей час борги виплатимо?
Доньці зараз 11 років. Але чоловік, почувши пропозицію, обурився ще більше: у кабалу лізти, у борги, коли є вже готова квартира, яку ти хочеш подарувати сестрі?
— А потім успадкує або її син, або її потенційний чоловік, або ви, але з братом твоїм навпіл, — злився чоловік. — Ніко, всі думають про себе і про дітей, чому я маю відсотки переплачувати за квартиру для доньки, а ти розкидаєшся своїм майном?
— Напевно, тому що це моя квартира, — не втрималася Вероніка від докорів. — Як і та, в якій ми з тобою багато років живемо. Напевно, тому що щодо Насті вже виявлена несправедливість.
— Он як? Тепер ти мене ще й безприданником виставила? Приймаком, який живе в чужій хаті та рот розтуляє? Може, мені ще за оренду тобі віддавати? Твій спадок? Цікаво, а донька наша для тебе — чужа? — чоловік зірвався на крик. — Ніхто так не робить. Якщо мати не залишила Насті нічого, значить, вважала, що так правильно. А ти добра, ти останні труси зняти заради сестри готова? Щось братик твій не поділився!
І замовк. Надовго.
Два тижні мовчить, тиждень тому поїхав на дачу — відпустка в нього.
Попередив через смс: «Поїхав на свою дачу».
Настя пакує речі, Вероніка повідомила, що можна не продовжувати оренду, хай їде жити в квартиру батька, разом вони її відмиють, треба буде тільки за комуналку платити.
Документально поки нічого Вероніка не оформляла, руки не дійшли. Днями свекруха зателефонувала, з тим самим:
— Вероніко, не дурій. Нехай сестра твоя живе, навіщо оформляти?
— А я вже зараз бачу: якщо щось зі мною, то Настю виставлять у два рахунки. Сестра ж не спадкоємиця першої черги, — каже Вероніка. — Тож… не знаю, що робити. З чоловіком зберігати стосунки чи допомогти Насті, адже крім мене, їй допомагати ніхто не буде.
***
Цю історію нам надіслала одна читачка, і, зізнаємося, вона змусила нас задуматися. Вчинки близьких людей часто залишають глибокі рани, що з часом перетворюються на гіркі спомини.
Як кажуть, що посієш, те й пожнеш, але чи завжди можна зважити справедливість на вагах сімейних стосунків?
А що думаєте ви, наші шановні читачі, чи варто допомагати тим, кому доля вже й так підкинула гірких випробувань, навіть якщо це не подобається вашій родині?
