— Так мені й сказали, що я просто хотіла собі голову розвіяти, чого в сестри чоловіка, звісно, дозволити собі не могла, тому й з’їхала від неї в готель, — розповідає Марія своїй подрузі.
— І як твій Гліб відреагував? — з усмішкою цікавиться та.
— Чоловік нормально, — відповідає Марія. — Коли його мама почала чергову серію, він, здається, аж гаркнув на неї, і з тією темою вона принишкла, не стала з сином на конфлікт іти. І мовчала аж одинадцять місяців!
А тут, на ювілеї у свекра, де, до речі, зовиці взагалі не було, знову ця тема спливла. Тільки тепер я вже не «жінка легкої поведінки», а «нечепура» і «грошомет», яка чоловікові гроші розкидає направо і наліво.
— Словом, ми посварилися, — зітхає Маруся. — Тепер мені свекруха виписує в месенджері, що я її з сином сварю. Я?!
Майже рік тому Марія взялася за навчання в магістратурі на заочному відділенні. В містечку, де вони мешкають, по її спеціальності – готують лише бакалаврів, а вона свій диплом отримала ще шість років тому.
Довго відкладала: спершу хворіла мама, не могла нікуди їхати, потім, коли мама відійшла, знову було не до того.
А далі Маруся вийшла заміж за Гліба, і в них синочок з’явився. Торік синочку виповнилося три рочки, і Гліб сам сказав дружині:
— Якщо хочеш довчитися — треба їхати до столиці!
Чоловік тоді взяв відпустку, щоб доглянути малого. Марія зібралася і поїхала.
Треба сказати, що живуть вони у Марійчиній квартирі, трикімнатній. Старший брат на житло не претендував, бо Маруся доглядала маму. Подружжя благополучно пережило декретну відпустку, навіть машину в кредит придбали.
Гроші в них водяться, відкладають потроху.
На відпочинок торік не поїхали, цього року також мандрівку відклали, вирішили махнути до моря вже наступного.
Маруся і Гліб особливо не економлять, хоча й не розкидаються грішми. Коли планували поїздку до Києва, свекруха запропонувала:
— Нехай Марійка живе у Глібової сестри, Іринки!
Ірина старша за брата, має у Києві двокімнатну квартиру, чоловіка та сина. Чоловік — військовий, його якраз удома не було, а син-школяр відпочивав на дачі в Ірининої свекрухи.
— Словом, ви будете там удвох, зручно, поспілкуєтеся, погуляєте, Іринка тобі місто покаже, — розписувала мама Гліба.
Ірина подумала, списалася з сестрою чоловіка, мовляв, чи не обтяжить її своєю присутністю, та запевнила, що не обтяжить.
Зрештою, з урахуванням часу «на подивитися красу й цікавинки», Марія виділила собі трохи більше днів, ніж планувала спочатку. Чоловік погодився: коли ще випаде така нагода?
Сесії вони здають дистанційно, наступного разу їхати треба буде лише за рік — на державні іспити.
Марія, звісно, знала сестру чоловіка, але здебільшого, коли та приїжджала до матері, раз на рік і спілкувалися.
Ірині сорок років, працює. І Маруся аж ніяк не очікувала, що зовиця в неї — пані вельми своєрідна.
А саме: схиблена на чистоті й екології.
— Приїхала я, і вона мене одразу ж вичитала, прямо в коридорі, — пригадує Марія. — За те, що я купила гостинці й принесла їх із крамниці у звичайному пакеті.
— А в чому треба було принести? У жмені? У валізі? У кишенях? — перебирає подруга варіанти.
— Ні, треба було взяти не звичайний пакет, а спеціальний, біорозкладний! — зітхає Маруся.
– Ну а потім почалося: світло я не вимкнула за собою, води багато на посуд витратила. Далі більше: ванну вона за мною перемивала з якимось екологічним, але антибактеріальним засобом, посуд, якщо я помила за собою, підходить і починає знову мити! Скрізь у неї спеціальні ганчірочки для всього.
Пройшла я в коридорі один крочок до того місця, де треба роззутися, — Ірина біжить витирати ганчірочкою ламінат.
Ну, щире слово, мені так незручно! Почуваєшся, немов ти переносник чуми й після тебе все треба мити й знезаражувати.
Марія за три дні не витримала, вдень пригледіла собі недорогий варіант невеликого готелю, а ввечері спокійно попередила родичку, що з’їжджає.
— А чим ти їй пояснила те, що з’їжджаєш?
— Я дуже ґречно сказала, що не хочу її обтяжувати, що в неї через мене купа клопотів.
— І як? Зрозуміла?
— Що ти! — відмахується Марія. — Губи підібгала, холодно попрощалася. Я так думаю, що ввечері вона “драяла” після мене свою квартиру, бо до свекрухи лише наступного дня новина дійшла, а Гліб знав і погодився, що так жити некомфортно.
— Це чому?! — обурилася мати чоловіка по телефону. — Чим тебе не влаштувала сестра твого чоловіка? Чи «повіятись» захотілося? А що, чуже велике місто, ніхто нічого не дізнається? Дивися, чужого дитятка Глібчику не привези звідти! Або хвороби якоїсь!
Марія свекрусі відказала, що не має наміру з нею в такому тоні розмовляти, кинула слухавку.
Більше мати чоловіка не телефонувала.
Розмова знову виникла, коли вона приїхала, тоді Гліб маму твердо осадив.
І ось, майже рік минув, Ірина на ювілей не приїхала — працює, а тема з тим, що Маруся не стала жити в сестри чоловіка, знову спливла. Тепер, щоправда, під іншим соусом.
— Ну, напевно, грошей у них багато, — ця фраза мами чоловіка була сказана про її сусідів, які плитку у ванній вдруге за рік перекладали, але жінка одразу ж звернула свій погляд і на синову дружину. — Ось, у Марійки їх також багато, якщо від сестри чоловіка воліла шалені гроші за готель заплатити.
— А що такого? Я свої гроші заплатила, — знизала Маруся плечима. — І потім, зараз це нормально — не обтяжувати родичів собою, якщо є можливість заплатити й жити зі зручностями.
— А то тобі в Іринки зручностей не було? — єхидно поцікавилася мама чоловіка. — Квартира з усіма вигодами, кімната була в твоєму розпорядженні. Ой, ну звичайно, у готелі ж можна смітити, приберуть. За гроші ж!
А в сестри чоловіка своє уявлення про чистоту. Я цього теж не дуже розумію, але ось така вона. І треба було шанувати звичаї чужого монастиря.
— А я й шанувала, — відповіла Маруся. — Мені некомфортно, що за мною кожен крок, кожен слід протирають, ніби я коростява. З’їхала, які проблеми?
— А такі! Вона й місто б тобі показала, і взагалі… поважати треба рідню чоловіка, ось що!
— Місто? — Марія скипіла. — За три дні вона нікуди не вийшла ввечері з дому, їй ніколи, вона все тре і чистить!
— А тому, що не всі такі нечупари як ти!
Цього Маруся вже не стерпіла.
Вони з Глібом підвелися одночасно й почали збиратися додому. У Марії в квартирі чисто, чоловік це знає, та й свекруха чудово це бачила. Заради красного слівця хотіла її зачепити?
Щоб останнє слово за нею лишилося? Ну от, воно лишилося.
Тепер Марусі виписує і мати чоловіка, і його сестра: зіпсувала людині свято, непоштиве хамло, як можна матір із сином рідним нацьковувати?
— Самі лиш вади в мене, навіщо з такою «поганкою» спілкуватися? — посміхається Марія. — Перехрестися, що відвалилася, і не пиши мені. Із сином усі питання вирішуй. Хіба не так?
📝 Відгук від редакції
Ох і вміють же родичі чоловіка чи дружини випробовувати наші нерви на міцність! Здається, Марія зробила все по-людськи: і гроші свої заплатила, і рідні не обтяжувала, але все одно нечупарою лишилася.
Бо не завжди проблема в чистоті чи готелі, іноді — просто у бажанні мати слухняну невістку, яка мовчатиме.
А як ви вважаєте, любі читачі, чи є сенс доводити свою правоту тим, хто вже давно для себе все вирішив і постійно шукає привід для сварки?
