Ця квартира мені сподобалася відразу, що повністю спростовує чутки про жіночу інтуїцію. Моя виявилася вельми ненадійною. Але звинувачувати інтуїцію нерозумно, особливо коли приймаєш таке важливе рішення, як купівля квартири.
Ми з чоловіком давно збиралися придбати власне гніздечко. Набридло поневірятися по орендованих, та й дорогувато виходило. Ось ми назбирали трохи на початковий внесок і почали підшукувати варіанти. Уже кілька місяців я вивчала ринок нерухомості в нашому місті. Ціни просто нереальні, тому, коли я побачила вартість двокімнатної в непоганому районі, то не повірила своїм очам. Думала, що помилка.
Ми зателефонували господареві. Олег виявився приємним молодим чоловіком, тільки от трохи нервовий чи що. І з дивацтвами.
Наприклад, він чомусь під час показу квартири категорично відмовився приїжджати, довірив цю справу рієлтору. І хоч мені б дуже хотілося, щоб він особисто провів екскурсію, адже господар будинку краще знає проблемні місця, і може відповісти на всі запитання. Але виставляти свої умови ми не могли. Охочих на квартиру було багато, тим більше за такі гроші.
Тож з Олегом ми зустрілися тільки один раз, коли підписували договір. Він виглядав нещасним, тому мені спало на думку, що в нього щось сталося. Хтось із близьких потрапив у біду або захворів, а може і він сам… Ось тому він продає так дешево. Гроші потрібні терміново. Мені навіть шкода його стало. Але ненадовго…
Першої ж ночі, щойно ми заселилися в нашу нову нерухомість, ми просто раділи як діти. Півночі базікали, попиваючи з келихів червоне напівсухе. Я спала як дитина. Сон був глибоким і без картинок, а ось чоловік… Він здивував мене, коли, прокинувшись вранці, розповів, що бачив кошмари. Він мені взагалі жодного разу не розповідав своїх снів, а тут розговорився.
— Це було так правдоподібно. Величезні собаки гналися за мною, а я біг, але з кожним кроком мої ноги важчали, і в якийсь момент я просто не міг рухатися. – Скаржився чоловік. – Я з дитинства боюся собак, після одного випадку, коли мене мало не вкусила вівчарка. Але мені ніколи не снилися такі моторошні кошмари.
Я співчутливо зітхнула. – Це просто від надлишку емоцій. Знаєш, у радості теж є наслідки. Не переживай, і більше відпочивай.
Увечері чоловік дослухався до моєї поради і ліг спати раніше, поки я розбирала свої речі. Його обличчя було спокійним, і я подумала, що цього разу йому сниться щось приємне. Я провозилася з речами трохи довше, ніж планувала, тому лягла спати вже за північ.
Мені чомусь було незатишно. Чи то сон чоловіка так схвилював мене, чи то просто нове місце розбурхувало фантазію, яка, між іншим, у мене й без того багата.
Я лежала із заплющеними очима і згадувала минулий день. Робота, колеги, перепалка з начальницею, хам у метро, який штовхнув мене, та ще й огризнувся. Треба було йому сказати…
Далі мій мозок навіщось почав вигадувати варіанти дотепних діалогів, і я не помітила, як занурилася в дрімоту, крізь яку проникали звуки метро. Я прямо чула, як шумів поїзд, що наближався. Я стояла на краю платформи і бачила, немов у сповільненій зйомці, як цей хам підходить до мене і штовхає прямо на рейки. Я з жахом усвідомлювала, що це кінець. Моє тіло впало, а поїзд проїхався по ньому болісно повільно, так, що я відчула весь біль.
Я прокинулася від власного крику. Чоловік злякано дивився на мене.
— Що сталося?
— Кошмар. Кошмар наснився. – Я не могла прийти до тями і повірити, що це був сон, і що я жива і здорова.
— Теж? – Співчутливо прокоментував він.
Я встала і пішла у ванну, щоб вмитися. Подивившись на себе в дзеркало, помітила якийсь рух. Я обернулася і, звісно ж, нічого не побачила. Напевно наслідки кошмару.
Заснути мені більше не вдалося. Залишок ночі я розмірковувала про сон і про той самий кінець мого життя.
Вранці страшенно боліла голова. Настрій був кепський, тому я зателефонувала на роботу і попросила деньок відлежатися, за свій рахунок. Добре, що була п’ятниця, а значить, у мене цілих три дні для того, щоб повернутися у форму.
Чоловік пішов на роботу, а я вирішила весь день провалятися в ліжку і дивитися серіали. Незабаром безсонна ніч дала про себе знати, і я відключилася. Раптом якийсь звук вирвав мене зі сну. Це був хлопок. Поки я намагалася збагнути, звук повторився. Він виходив із ванної. Я з жахом подумала, що трубу прорвало або типу того. Але зайшовши туди, я не помітила нічого дивного. Труби цілі. На підлозі нічого не валяється. Я підійшла до раковини, і в цю мить дзеркало, що висіло над нею, саме по собі тріснуло і розлетілося шматками. Мені прямо в обличчя відлетіло кілька осколків.
Добре, що я встигла заплющити очі. Це лікар у травмпункті повідомив. А то б могла й зору позбутися. Довелося брати лікарняний. Деякі рани виявилися глибокими.
За два тижні вдома я по-справжньому почала боятися. Боятися спати ночами, боятися залишатися вдома одна, боятися взагалі цієї квартири. Хоч я і скептик, але мене не полишало відчуття, що хтось або щось присутнє в нашій квартирі. А ще мені здалося, що воно спеціально заманило мене у ванну і розбило дзеркало. Ну не може це все бути простим збігом. Не вірю я, що дзеркала просто так тріскаються.
Але це було не найстрашніше. Гірше було те, що я, здається, бачила це. Якось удень я пішла на кухню, щоб перекусити. Відкривши шафку з крупою, я побачила, як звідти вилетіло щось темне. Це було схоже на невелику хмарку. Ледь помітну. Але все ж вона була.
Нам із чоловіком продовжували снитися кошмари, а ця сутність робила спроби вижити нас із дому. То газ сам по собі увімкнеться, то коли я миюся у ванній, вода сама різко перемикається на окріп, то ніж зі столу падає дуже дивно і приземляється біля ноги.
Загалом, дехто порадив мені звернутися з питаннями до колишнього господаря. Що я і зробила. Олег майже відразу зізнався, що продав квартиру саме з цієї причини. Він тихо вибачився, але додав, що якби сказав правду, але ніхто б не купив квартиру. Ну, супер просто! І що ж нам тепер робити? Теж продавати її? Ми ж тільки всі речі розклали, та і накопичень більше у нас не було, щоб міняти житло.
Я зрозуміла, що на мене чекає велика робота, і я сама не впораюся. Чоловік хотів би мені допомогти, але він багато працював, і приходив тільки ночувати. Хоча нічні кошмари дістали і його. А я не збиралася все життя страждати і ненавидіти своє ж житло. І тоді я вирішила привести сюди одну знайому.
Олену я знала ще з минулої роботи. Вона весела, активна і захоплюється містикою. Промишляє іноді якимись замовляннями. Робила нам на роботі ритуал на підвищення зарплати. І через кілька місяців спрацювало. Оклад підвищили, щоправда незабаром контора збанкрутувала, а директора посадили. Не знаю, може вона і на нього ритуал робила. Загалом, я з нею добре спілкувалася і вирішила проконсультуватися.
Щойно Оленка увійшла до квартири, то заявила.
— Фу, ну смердить же ця сутність, – зморщилася вона.
— Так? А чим?
Олена дивно на мене подивилася. – Тобі краще не знати. Ну, що сказати, підселенець тут є. Причому дуже неприємний. Він тут недавно, але дуже хоче влаштуватися і вигнати господарів, тобто вас.
— Ого! Це він тобі сказав? – Вирішила пожартувати я, але Олена ображено стиснула губи.
— Взагалі це всім відомо, хто хоч трохи розбирається в паранормальному. Такі сутності одноосібники. Вони живляться енергією, і не мають наміру її ні з ким ділити.
— А що за енергія? Я думала, вони страхами харчуються.
— Це тільки у фільмах так. А в житті ці твої страхи як макове зернятко для нього. Ні, щось привабило його саме у квартирі. Щось тут є таке…
Я згадала. – Так, Олег, колишній господар, сказав, що хтось кілька ночей стукав у двері, а потім він відчинив і впустив його.
— Стукав, значить. Ввічливий… – З цими словами, Олена дістала зі своєї сумки магічні атрибути і почала проходити з ними квартирою, приділяючи особливу увагу кутам.
Через годину Олена завила, що знайшла джерело.
— Там, точно! – Вона ткнула пальцем у кут ванної кімнати, де стояв унітаз.
— Воно живе в унітазі? – Посміхнулася я. Чомусь при Оленці мені не було страшно, і я дала волю своєму почуттю гумору.
— Ні, за ним. У трубах!
— А що там?
— Треба сантехніка. Щоб розібрав.
— Ти впевнена? – Я не хотіла просто так платити гроші сантехніку і міняти на перший погляд пристойні труби.
— Упевнена. Викликай!
Сантехнік, який обслуговує наш будинок, із радістю взявся за підробіток. Він без питань розібрав частину труби, і раптом звідти вилетіло… перстень.
—Оце так раз, – присвиснув він, розглядаючи прикрасу.
Я його швидко взяла й обполоснула. Золотий, з рубіном. Старовинна.
— Ха, чи не Єлизавети Тимофіївни з верхнього поверху ця каблучка? – Сантехнік задумався. – Вона з місяць тому викликала мене, каже, каблучка впала в трубу випадково. Вже як випадково я не знаю, але мабуть і справді впала, та й зачепилася за щось.
Олена з неприхованою перевагою подивилася на мене, показуючи, щоб вона мала рацію.
— Треба повернути їй, – сказала я, але сантехнік махнув рукою.
— Пізно. Вона віддала Богу душу. Якраз через три дні після того, як мене викликала. Ну вже дев’яносто років їй було. Пожила старенька.
І тут Олена тріснула себе по лобі. – Ну, звісно! Це ж дух. А я відразу не зрозуміла, аж надто слабенький він. Мабуть, через вік покійної.
Олена взяла каблучку і подивилася на неї. – Незвичайна вона. Видно, що захована в ньому сила. Але в кожного свої секрети. І ми не маємо права їх розкривати. Треба повернути знахідку.
Олена дізналася у родичів старенької, де та похована, і відвезла каблучку на цвинтар.
З того дня кошмари перестали нас мучити. Ніяких дивацтв я більше не помічала. І нам із чоловіком залишалося тільки радіти, що і квартиру дешево купили, і злого духа позбулися.
І до речі, я зателефонувала колишньому господареві, ну розповісти, чим закінчилася наша історія. Олег був явно засмучений, що міг і сам випровадити духа, і не продавати квартиру. Але мені не було його шкода. Адже він нас обдурив. А обманювати недобре.
