Схилившись над ліжком, Мар’яна слухала тихий шепіт мами. Жінка лежала вже два місяці не встаючи, і донька знала від лікаря, що матері залишилося небагато, ця підступна недуга нікого не щадить.
— Доню, коли мене не стане, живіть із братом дружно, не сваріться… ви одне одного маєте підтримувати, у вас більше немає рідних… — напівпошепки говорила мати з перепочинком.
З братом Віктором вони двійнята, з дитинства завжди жили дружно. Мар’яна пам’ятала, як поховали батька п’ять років тому, віддав Богу душу у дорожній пригоді, поверталися з другом із риболовлі.
За кермом був друг батька, не впорався з керуванням — загинули обоє.
І ось тепер мати. Мар’яна кивала головою, стримуючи сльози й слухала уважно матір. Через два дні її не стало.
Від батьків Мар’яні з Віктором залишилася двокімнатна квартира, щоправда невелика.
Їм по двадцять років.
Мар’яна навчалася в інституті й не заводила ні з ким стосунків. Віктор навпаки, зустрічався з різними дівчатами, приводив у квартиру, не вчився, але працював водієм, розвозив продукти харчування.
Так і жили вдвох, Мар’яна готувала, прибирала, прала, а в брата був обов’язок купувати продукти й привозити додому. Усе було добре, ну або стерпно, доки не з’явилася Олена.
Дуже наполеглива й хапка, приїхала із села до міста, працювала на приватній швейній фабриці.
Щойно познайомившись з Оленою, брат привів її додому й сказав сестрі:
— Ось, сестричко, це Олена, знайомся, вона житиме в нас. Ми з нею кохаємо одне одного. Їй ніде жити, вона не місцева. Винаймала квартиру, але господиня підвищила квартплату, так що житиме в нас, зате безкоштовно, — посміхався Віктор, думаючи, що сестра теж зрадіє його новині.
Звичайно, Мар’яна не зраділа цій новині, але що робити, квартира з братом спільна, він має право розпоряджатися в ній так само, як і вона.
З часом вона зрозуміла, що з Оленою їм важко буде ужитися в квартирі. Та одразу себе повела так, немов тут господиня вона, а Мар’яна — служниця.
Сама нічого не робила в квартирі, зрідка щось могла приготувати, посуд за собою не мила, не прибирала, не прала, свої речі та Вікторові закидала в машинку з речами Мар’яни.
Спочатку Мар’яна її речі розвішувала на балконі й у ванній для сушіння, але Олені не подобалося, що після просушування її речі лежали на дивані, вона обурювалася.
— Мар’янко, тобі що важко попрасувати мої речі, свої ж прасуєш. Чомусь свої речі прибираєш у шафу, а чому наші валяються на дивані.
— Речі ваші, ось і прибирай сама, — відповідала Мар’яна.
Вона давно зрозуміла, що Олені потрібен скандал, але Мар’яна намагалася гасити сварку й швидко йшла у свою кімнату, зачинивши двері.
Мар’яна бачила, що Олена зачарувала її брата Вітю, який дивився на неї на всі очі.
Олена була симпатичною й спритною, він поводився з нею, як песик, заглядаючи в очі, а вона знала це, тиснула на нього й користувалася цим.
У Мар’яні поступово наростало роздратування й одного разу був великий скандал.
Брат з Оленою після роботи в п’ятницю до пізнього вечора десь гуляли, з’явилися далеко за північ галасливі й веселі, ще й на кухні продовжували веселощі. Спали майже до обіду.
Мар’яна сиділа у себе в кімнаті, переглядаючи конспекти, у неї з понеділка починалася сесія. Раптом двері до її кімнати розчинилися й у прорізі з’явилася розпатлана Олена.
— Де наш сніданок? — грубо закричала вона, — ти нічого не приготувала?
— Ну чому ж, собі я приготувала сніданок і давно його з’їла, а де ваш — не знаю, — спокійно відповіла Мар’яна. — І закрий будь ласка двері, я готуюся до сесії.
— Мар’яно, не треба грубіянити, — намалювався поруч з Оленою брат.
— А я не грубіяню, грубіянить твоя… — вона кивнула на Олену, вже ледве стримуючись.
— Еге ж, я відчуваю, нам важко буде разом ужитися, — промовила єхидно Олена, багатозначно дивлячись на Мар’яну.
— А мене це мало хвилює, це моя квартира, я у себе вдома на відміну від тебе.
— Скоро ця квартира стане й Олени, ми скоро одружимося, та ще вона чекає дитину, — видав задоволений брат. — Так що скоро в тебе буде племінник, радій.
— А мені-то що радіти, це ваша дитина, ви й радійте, — якомога спокійніше відповіла сестра, а сама занепокоїлася, що подальше їхнє спільне життя буде ще веселішим, потім трохи подумавши, сказала:
— Ну якщо так, то нам потрібно вирішити, як будемо всі разом жити далі.
— І що ти пропонуєш, — запитала Олена.
— Пропоную роз’їхатися, продати квартиру й кожен із нас купить собі окреме житло, по однокімнатній.
Мар’яна не уявляла собі, що почнеться від її пропозиції. Олена, як розлючена кішка, підлетіла до Мар’яни й трохи не кинулася на неї, добре встиг брат.
— Ти що, божевільна…? — кричала Олена, пересипаючи сварку нецензурними словами. Яка однокімнатна? Не бути цьому, не продамо квартиру, а ти котися куди хочеш, тут житимемо ми.
Ти що пропонуєш мені, щоб я жила в однокімнатній з дитиною?
— Мар’яно, не будь егоїсткою, — заступився за Олену брат.
— А ти не будь зрадником. Це наша з тобою квартира, права в нас із тобою однакові, а у твоєї Олени немає жодних прав. Хочете жити окремо, ось і дійте, або винайміть квартиру, я не піду.
Я вже проконсультувалася в юриста й свої права знаю. Мене зовсім не хвилює, де ви будете жити, якщо не хочете мирно.
— Тобі треба вийти заміж й поїхати жити до чоловіка, — висловилася Олена, — ти повинна звільнити нам цю квартиру.
— Тоді тобі треба поїхати у своє село, — парирувала Мар’яна.
Їй юрист сказав, що вона має вміти постояти за себе й із квартири нікуди не йти. На цьому в них звичайно не закінчилося. Олена всіма силами почала виживати Мар’яну з квартири.
А брат виявився таким слабаком, що не міг заступитися за сестру й у всьому потурала Олені.
Від свого брата Мар’яна не очікувала такого, вона думала, що у неї є підтримка й опора — це її рідний брат. Але Олена зробила все, щоб їх посварити назавжди.
Їй хотілося зачепитися в місті, у село їхати назад не хотіла, не для цього вона звідти вибралася.
Мар’яна була в шоці від витівок Олени, вона могла їй зіпсувати одяг, налити води у взуття, пересолити їжу. Не розмовляли й одне на одного не дивилися, якщо одна на кухні, інша туди не заходила.
Через місяць знову вибухнув скандал, Олена його затіяла.
Знову відчинивши двері до кімнати Мар’яни, почала вимагати, щоб та збирала свої пожитки й забиралася з їхніх очей. Брат мовчав.
Тоді Мар’яна видала:
— Ну якщо ви мене не залишаєте у спокої, тоді так. За законом я маю право продати свою половину квартири. Ви не даєте мені життя в моїй квартирі, тому я обов’язково доб’юся, що й ви не будете жити спокійно.
Тому вирішуйте: або виставляємо квартиру на продаж, або я продаю свою половину. Бажаючих на мою половину знайдеться багато, зараз повно приїжджих людей, причому звідусіль. Думаю, вам буде не дуже приємно, якщо в квартирі поселяться чужі люди.
Скандал після цього був ще гучнішим.
Олена рвала й метала, навіть розбила пару тарілок на кухні, а Мар’яна тихо сиділа у своїй кімнаті.
Вона розуміла, що заступитися за неї нікому, але вирішила, що постоїть за себе, не відступиться від своєї мети. Вона розуміла, що Олені потрібна двокімнатна квартира, а купити вони не зможуть, от і чіпляється за все.
— Якщо вона виживає мене звідси зараз, а що буде, коли з’явиться в них дитина, — думала вона.
Мар’яна вже десь і боялася Олени, не знала, що ще та може вчинити, але нічого доброго — це факт.
Вона не стала чекати рішення від них, а потихеньку займалася питанням продажу квартири. Звернулася до рієлтора.
— У нас двокімнатна квартира, щоправда не велика, але нам із братом потрібно роз’їхатися так, щоб житло було в мене й у нього, — пояснювала вона.
Рієлтор вислухав спокійно.
— Добре, я обіцяю вам і займуся цим питанням. У вас є єдиний плюс, що квартира знаходиться в центрі міста й ціна за неї буде вищою, ніж квартира десь на околиці або в іншому районі.
Мар’яна сподівалася на диво.
Вона поглядала на телефон й очікувала дзвінка від рієлтора, а він як на зло не дзвонив. Але роздався дзвінок, як завжди несподівано, вона їхала на автобусі з занять в інституті.
— У мене для вас є новина, — повідомив рієлтор, — ми можемо поговорити?
— Ой, ви мені вибачте, але я в автобусі, вийду через пару зупинок і перетелефоную.
— Тоді може ви зайдете до мене, все одно вам по дорозі, — запропонував той.
— Так, звичайно, зайду.
Рієлтор запропонував їй свій варіант.
— Є дві квартири, одна звичайна однокімнатна, а інша студія, але малий метраж, якщо вас влаштує цей варіант, можемо поїхати й подивитися. Дві однокімнатні квартири не вийдуть, потрібна буде доплата. А я так зрозумів, що доплачувати ніхто з вас не в змозі. Тим паче ви — студентка.
— Так, я згодна, потрібно подивитися.
Поїхали машиною до іншого району, їй сподобалася маленька квартира-студія, тим паче їй до інституту пішки можна діставатися, усього-то хвилин десять ходьби.
Однокімнатна теж нічого, але потрібен ремонт, але це вже не її проблеми. Тепер була головна проблема, повідомити про розмін квартири своїм сусідам, як вона їх називала.
Олена була приголомшена, що доведеться виїжджати з двокімнатної квартири, а куди подітися.
Ця Мар’яна виявилася міцним горішком, а вона-то думала, що впоратися з цією тихонею не складе труднощів.
Знову був скандал, але Мар’яна швидко оформила документи й вже зібралася переїжджати, Олена ще зволікала, поки не приїхали нові мешканці й не повідомили їй, що через два дні вони їх не хочуть бачити в цій квартирі.
Довелося Олені рушити з місця.
Відтоді минуло три роки.
Мар’яна вже закінчила інститут й навіть встигла вийти заміж за коханого Ігоря, турботливого й доброго. Познайомилася з ним буквально перед захистом диплома.
Ігор вже працював у будівельній компанії й мріяв побудувати свій заміський будинок. З часом він це зробить.
Мар’яні дуже прикро, що посварилася зі своїм єдиним рідним братом й не може з ним спілкуватися через Олену.
Та так і не підпускає до Віктора сестру, але Мар’яна все-таки сподівається, що він колись отямиться й усе зрозуміє, попросить пробачення й вони помиряться.
