Дідусь одружився, і мачуха теж ображала маму, потім мама довгий час жила у своїх тіток і була надана сама собі, а я росла під гіперконтролем, тато обаржав мене покараннями за провини, а мама ніколи не заступалася

Образа на батьків зробила моє життя сірим і безрадісним. Тато у мене невротичний і жорсткий, а мама замкнута та емоційно холодна. Вони мали складні стосунки зі своїми батьками. Батька батьки тиранили і принижували років до 20. Мама взагалі не знала ласки та кохання, її батьки пили, мати ображала.

Коли мамі було вісім років, її мати не стало. Дідусь одружився, і мачуха теж ображала маму. Потім мама довгий час жила у своїх тіток і була надана сама собі. Я росла під гіперконтролем. Тато обаржав мене покараннями за провини, а мама ніколи не заступалася.

Кілька разів я тікала з дому, потім поверталася і отримувала ще. Я намагалася бути гарною дівчинкою, поки в якийсь момент мені не стало байдуже, покарають мене чи ні. Я просто робила те, що вважала за потрібне, і отримувала за це. Мене це не зупиняло.

Ставши дорослою, я з’їхала від батьків. Вони трохи переросли власні травми, і на відстані я отримувала від них більше тепла. У моїй душі як і раніше жила біль і образа на батьків, але згодом ці почуття витіснилися: щоразу, коли мене критикували, я розуміла, що мені має бути неприємно, але я нічого вже не відчувала.

Два з половиною роки тому у мене почалися панічні атаки, і я пішла до психолога. Ми стали заглиблюватися в моє минуле та опрацьовувати травми. За завданням психолога вирішила поговорити з батьками. Не пам’ятаю точно, як розпочала розмову.

Сказала, що стосунки у нас були непростими і мені дуже важливо почути від них, що вони люблять мене. Батьки сказали це, трохи поплакали. На якийсь час мені полегшало, місяць-два я ходила радісна, а потім усе повернулося на круги своя.

Образа нікуди не пішла. Зараз я майже не спілкуюся з батьками, час від часу дзвоню мамі, але давно вже не приїжджаю до батьківського дому. Я не вмію вибудовувати нормальні здорові стосунки з людьми. Мене лякає їхнє тепле ставлення до мене.

Нікому не довіряю, думаю, що мене хочуть обдурити або просто звертаються зі мною добре з ввічливості, і я так само чемно тримаю дистанцію, нікому нічого не розповідаючи про себе.

Я перестала говорити про свої почуття з чоловіком, бо це марно. Будь-який шлюб, на мій погляд, приречений на згасання в ньому любові та ніжності. Я розчарувалася у стосунках та не шукаю їх.

Коли нещодавно закохалася, просто відігнала почуття як непотрібні, розуміючи, що все закінчиться, і мені буде боляче. Хай краще мені буде боляче зараз, ніж потім, коли все зайде надто далеко.

Зараз у мене перехідний період, я знову вчуся відкриватися і довіряти людям, але це дається мені дуже важко. За травмою заперечення лежить глибокий дефіцит кохання, але без проживання емоцій, які супроводжували цю травму, неможливо зцілитися. Це не порятунок, але новий досвід. І я у процесі.