Прочитала історію про нахабних сусідів і зрозуміла, що такі є скрізь, сама зіткнулися з безцеремонністю сусідів. Про це й хочу розповісти, мені цікаво, чи багато зараз таких людей.
Я завжди жила з батьками в столиці і звикла, що сусідів знаєш тільки тих, хто живе поруч. У будинку мешканці змінюються, багато приїжджих, які орендують квартири. Максимум із кимось привітаєшся в ліфті.
А тут довелося переїхати в маленьке містечко, де чоловікові запропонували хорошу роботу, і я дізналася, що таке нахабні сусіди. Люди просто не зважають на особисті кордони і поводяться так, ніби ми з ними родичі чи друзі.
Спочатку хотіли орендувати квартиру, поки звикнемо до міста, але все ж вирішили купити. Квартира не в новобудові, тому довелося робити ремонт.
Завезли всі будматеріали і не встигли ще почати ремонт, як прийшов сусід і сказав:
— Якщо у вас після ремонту залишиться щось, то не викидайте, а віддайте нам. Ремонт нам не по кишені, а деякі несправності я зможу усунути з їхньою допомогою.
Я так зрозуміла, що про гроші не йшлося, сусід хоче все задарма. Я запитала, чи знає він, скільки це все коштує на сьогоднішній день?
Він здивувався і сказав:
— Дівчинко, в нас так заведено, ділитися одне з одним. А от якщо ремонт буде нам заважати, ми викличемо поліцію! — пригрозив сусід.
Через деякий час я дізналася, що всі звикли ходити по сусідах і позичати хліб, цукор, крупу або стільці, все, як у «добрі» радянські часи.
Я в шоці від такої поведінки незнайомих мені людей. Розумію, що якщо не житиму за їхніми правилами, то стану незручною і наживу собі проблем. Хоч продавай квартиру і переїжджай.
Я почуваюся немов в селі, де всі ходять одне до одного. Мені не складно позичити цукор, але я не люблю загалом, коли до мене приходять незнайомі люди.
Тепер всерйоз задумуюся над тим, щоб пошукати квартири в новобудові. Я зовсім не готова жити однією великою комуналкою, як тут всі звикли робити.
Цей дух радянського союзу несеться з кожної кватирки. Але мені від цього так ніяково. Що робити?
