Після закінчення університету довго не могла знайти роботу, за фахом я бухгалтер. Щоб мати хоч якісь свої гроші на дрібні витрати та не сидіти на шиї у батьків, які платили за моє навчання, довелося підробляти.
Паралельно з пошуками роботи з фаху довелося попрацювати навіть продавцем-консультантом у магазині одягу. Мене ця робота влаштовувала, але коли знайомий запропонував спробувати в одній організації бухгалтером, але, поки що на дуже маленьку зарплату, я погодилася.
Все ж таки буде досвід роботи, без якого ніде не хотіли брати. Із самого початку я зрозуміла, що перспектив тут для мене немає жодних, і мене взяли лише для розбору завалів у бухгалтерії, але я погодилася.
Спочатку було важко, але згодом я вже звикла, через кілька місяців вдалося розгребти завал і набратися досвіду. Головний бухгалтер дуже хороша жінка, допомагала мені, я їй сподобалася, і вона порекомендувала мене на роботу своїм знайомим.
Для мене це було великою удачею і, доопрацювавши належний термін, я влаштувалася вже на справжню роботу з нормальною зарплатою, і що дуже важливо, офіційно. Але везіння на цьому й закінчилося, моя нова начальниця була дуже буркотлива і завжди всім незадоволена жінка.
Постійно робила мені зауваження, критикувала мою роботу, змушувала затримуватись після роботи на годину, а то й більше, а коли я не погоджувалася, погрожувала звільненням. Доводилося підкорятися, але згодом, набравшись досвіду, я вже й сама вирішила піти, і тут ставлення до мене начальниці різко змінилося на краще, адже я виконувала більшу частину роботи і її це влаштовувало.
Але було вже пізно, моя колишня начальниця відкрила свою справу і покликала мене працювати. Такий шанс я прогаяти не могла і погодилася.
Довгі пошуки роботи теж виявилися корисними. Я навчилася спілкуванню в робочому колективі, набула досвіду роботи і тепер впевненіше дивлюся в майбутнє.
— От чесно вам скажу: я ще тоді, у день знайомства з його родиною, нутром…
Ірина виросла у звичайній робітничій сім’ї. Її мати, Галина Семенівна, все життя пропрацювала кастеляншею в…
— То що, нам знову до твоєї мами пакувати валізи?! — грізно, аж із металом…
— Усе б нічого, якби не одне «але»: дітлахи — то ж моєї старшої сестри…
— Ну просто збожеволіла, чесне слово! Іншого пояснення я не знаходжу, — бідкається Олена своїй…
Ризиковано, звісно, не дочекавшись темряви, йти до Зіньки — з сусідських вікон усе видно як…