— Ось так і живемо, – бідкається сусідка моїх батьків Анастасія Григорівна, – син мотається на роботу в інше місто, сім’ю не бачить зовсім, а отримує за це копійки.
Про доньку взагалі мовчу, з чоловіком розійшлась, двох дітей на ноги одна піднімає, з роботи скоротили. На одну мою зарплату виживаємо. І найприкріше – брат рідний високо сидить, у начальниках. Одним помахом пальця міг би всі проблеми вирішити. А він нас знати не бажає. Запишався.
Якби цю історію, з уст Анастасії, слухав хтось інший, то напевно засудив би брата-урядовця. Як же так, не допомогти найближчим родичам? Але їхню сімейну історію я ще пам’ятаю.
20 років тому.
Мама Анастасії І Юрія хворіла давно і давно було зрозуміло, що надії немає. Насті тоді було 30 років і вона була заміжня давно і міцно. Жили на території чоловіка зі свекрухою та двома дітьми.
А Юрко одружився за півроку до цього. Жили теж на території дружини, у спадковій однокімнатній квартирі.
— Будинок який у нас залишається, – шкодувала їх мати, – продавати і ділити гроші між собою вам доведеться. От би хто з вас його собі залишив, а іншій долі за спадок виплатив?
У Насті грошей не було тоді, вона, якщо чесно, і продала б спадковий батьківський будинок, дуже вже їй з чоловіком машину мати хотілося. А Юрко задумався.
Вдома порадився із молодою дружиною.
— Та що думати, – сказала дружина, – продамо мою квартиру, виплатимо твоїй сестрі гроші і будемо в будинку жити, нам все одно треба буде і дітей народжувати, і розширювати житлоплощу.
Навіть мама знала, що Юра житиме на батьківському місці, а Настя отримає гроші.
Зволікати з цією справою не стали, тим більше, що на квартиру Юриної дружини одразу знайшовся найвигідніший покупець. Самі з дружиною до маминої хати й перейшли, речі перевезли.
Гроші віддали Насті при матері, а наступного дня домовилися з нотаріусом, щоби додому приїхав і все оформив. Лише до наступного дня матері не стало.
Після поминок Настя купила омріяну машину, запевняючи брата, що все залишається в силі і вона вступати в спадок не буде, а щодо розписки про отримані сестрою гроші Юра по молодості років не задумався.
-Заява про вступ у спадок Вашою сестрою давно подана, – приголомшила нотаріус брата, – тож двоє спадкоємців законних.
Юрко кинувся до сестри, а вона губи затиснула і каже:
— Машину мій чоловік розбив, живу я з ним погано, ось-ось розлучимося, а мені з дітьми жити не буде де. Отже, вибач, братику, у мене плани змінилися.
Будинок був проданий, гроші поділені, Юра з дружиною спершу потикалися по знімних кутах, потім купили знову одну на ім’я дружини, а Юра зуби стиснув, та в роботу подався. І квартиру потім нажив, і люди вибився.
Настя з чоловіком не розлучилася, отримані від спадщини гроші вклали в ремонт, новий автомобіль та купівлю меблів. Брат із нею спілкуватися відмовився.
Чи відчувала сестра докори совісті? Не знаю, на всі закиди, що вона дуже непорядно вчинила з рідним братом, жінка відповіла:
— На ринку два дурні: продавець і покупець, розумніше братикові треба було бути. А що я зроблю? Мені теж своєї вигоди дотримуватися треба. Він чоловік. Він ще наживе.
Юра нажив, а в Насті з роками все якось розладналося, чоловік допився до купи болячок, у дітей ні кола, ні подвір’я, ні щасливої долі.
— І для всіх він добрий, – каже Анастасія Георгіївна тепер, – і дітей однокласників своїх влаштовує, і чужим людям дав грошей на лікування дитини грошей дав, тільки від сестри рідний ніс верне.
Йому чужі люди рідніші і ближчі за мене, для них він добрий, для них старається. Що я йому поганого зробила?
А справді, що поганого?
