— Ого, вона що теж «на ручки» хоче? — питає Ларису подруга сміючись.
Маючи на увазі свекруху жінки. – А то ж невістці зараз зовсім легко, правда? І до сина ані краплі співчуття?
— Ти взагалі про яке співчуття зараз кажеш? Наша Олена Павлівна повна егоїстка.
Я просто дивуюся, в якій реальності живе жінка?
Ну довкола б подивилася, чи що? Як інші пенсіонери живуть? — хитає Лариса головою.
– Усе є, що треба, але треба весь час більше, і начхати, що син у неї зараз взагалі на групі, працюю тільки я, а він… невідомо ще, що буде.
Ні, ця знає тільки своє: чому їй грошей тепер не переказують, вона навіть не може собі нормальний сир і виноград купити.
Ларисі 50 років, 30 з них жінка заміжня.
Чоловік старший на 6 років, є дві дочки. Старшій 28 років, молодшій 20.
Старша пів року тому повернулася до батьків з однорічним сином на руках, з чоловіком життя не склалося.
Молодша обрала для навчання інститут у столиці.
Це ще й до всіх проблем, що звалилися на сім’ю. Тож Лариса зараз рве тепер жили, щоб ще й молодшій доньці грошей вислати.
Живе подружжя в обласному центрі, у них трикімнатна квартира, старшій доньці докладали гроші на однокімнатну квартиру, але вийшло так, що цю однокімнатну тепер доведеться ділити.
Ще рік тому Лариса б не замислюючись запропонувала колишньому зятеві викупити в нього частку, оскільки він теж робив свій грощшовий внесок.
Але то було рік тому, з того часу багато чого в житті сім’ї змінилося.
— Я на свого чоловіка ніколи не ображалася, — каже Лариса. — І тягнути я його буду, скільки знадобиться. Його, а не його маму.
Чоловік завжди був для сім’ї надійною кам’яною стіною, весь добробут — його заслуга.
Заробляти вмів завжди.
Навіть зовсім молодим, на зорі шлюбу ще, він умудрявся підробляти, а останніми роками в цьому не було жодної потреби, працював на хорошому місці й був не останньою людиною.
Коли почалися «жирні часи», свекруха Лариси якраз на пенсію вийшла.
Чоловік завжди намагався і маму не образити, і Ларисі не було шкода грошей, які йшли матері чоловіка: все правильно, хто заробляє, той і має право вирішувати.
У самої Лариси теж мама є, живе мама з її молодшим братом, у його сім’ї.
І брат теж їхню маму не ображає.
Але мама братові дітей няньчить, а свекруха завжди якось осторонь воліла постояти, хоча допомога її молодій сім’ї згодилася б.
— Ну гаразд, допомагав і допомагав, — каже Лариса. — Доки міг, а зараз такої можливості немає у нього. У нас.
Три роки тому чоловік, ніби відчував, зробив у матері в квартирі хороший ремонт, засклив лоджію заново, поміняв взагалі всі меблі та склопакети, нову техніку купив.
Не сам, звичайно, але все оплатив, до останнього гвинтика.
А потім чоловік захворів.
Спочатку начебто все було не так страшно, але зробили одну операцію, пройшли курс хіміотерапії, а хвороба не здавалася.
І як на гріх гроші, з вступом на навчання однієї доньки та з заміжжям іншої, розійшлися.
У заначці залишилося малувато, але щось залишилося.
Пішли на другу операцію вже коли старша дочка з дитиною повернулася додому.
— Усе якось не дуже (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) пройшло, — сумує Лариса. — Я розумію, що чудес не буває, але все ж надії у нас були.
— А лікарі що кажуть?
— А лікарі кажуть, що у всіх хвороба розвивається за індивідуальним сценарієм. І відновлення йде теж у всіх по-різному. Вони не кажуть, що все погано.
Дуже обережно кажуть, але… чоловік удома, і невідомо, чи зможе працювати.
Лікарняний був, а тепер ми оформляємо інвалідність.
І навряд чи, навіть якщо відновиться, його на колишнє місце вже візьмуть, там людину прийняли.
Це гаразд, аби жив і не сильно страждав. І… аби свекруха не займалася дурницями.
Мама чоловіка новину про хворобу сина сприйняла якось дуже спокійно, поохала, звичайно, але на диво швидко відійшла.
А Лариса з чоловіком їй і говорити боялися, чоловік повторював: «Маму це вб’є».
— Не вбило, — усміхається Лариса. — Їй взагалі, по-моєму, байдуже. Вона своє знає, ниє, як їй на пенсію жити.
— Що там син мій? — телефонує свекруха Ларисі. — Погано? Ой, ти не нагнітай. Він молодий здоровий чоловік, як йому може бути погано. Як справи у внучок? Як мій дорогоцінний правнук? Ще один зуб виліз?
Чудово.
Ларисо, я чого телефоную, я тут замовила собі речі на літо, зовсім обносилася вся. Ти грошенят мені перекажи, вони вже на пункті видачі.
Лариса закипіла миттєво, сказала свекрусі, що треба обговорювати таке заздалегідь, а грошей немає.
Як немає? Взагалі немає?
І взагалі, чи не соромно свекрусі питати про сина лише для того, щоб перейти до головного.
— Слухавку кинула, образилася, а потім передзвонила через годину, мовляв, заспокоїлася я, вона вже одяглася, чекає, перекажіть їй грошей, — сердиться Лариса.
— Ну як таке може бути, що у вас грошей немає? Твій (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) чоловік, а мій син стільки років працював і нічого не відклали? Витратили чи що? Невже витратили все?
Лариса зізнається, що їй хотілося послати матір чоловіка прямо смачною лайкою.
Але чоловік почув розмову, попросив: «Перекажи їй».
Сперечатися з людиною, яка тяжко хворіє? Нерви йому псувати?
Лариса переказала свекрусі гроші, написала навздогін, що це крайні, хай вдавиться, раз сорому немає.
— Я працюю сама, — каже Лариса. — Мені важко це все дається. Молодша підробляти пішла, щоб трохи легше було, а свекрусі все одно.
Днями телефонує синові й ниє, що так їй хочеться сир з виноградом. А сир, між іншим, той, що за шалені гроші.
У фермерському магазині найдорожчий — її найулюбленіший. І не соромно синові телефонувати? Мені не набирає, через нього зайшла.
— І що? Ти йому знову нічого не сказала?
— Він їй сказав, що заробляє в нього зараз тільки дружина, з нею, мовляв, домовляйся, — відповідає Лариса.
– А що зі мною домовлятися?
Я гроші не малюю, у мене на її забаганки немає коштів.
Хай з пенсії собі на сир збирає. Інші старі ж живуть якось, не всім діти допомагають.
Так вона умудрилася синові сказати, що він же пенсію по інвалідності отримує, от хай з пенсії їй і виділить.
Ну не нахаба ж? Чоловік намагається жартома перевести, але ж я бачу, що йому неприємно.
Що думаєте?
