До Нового року Марійка готувалася з самого початку грудня. Дівчинка вчилася в другому класі, була товариською, доброю і з багатьма дружила.
— Ну, ти вже за роботу засіла? – посміхалася бабуся Люба, гладячи онуку по русявій голові, – чи не рано? Ще цілий місяць до свята та діда Мороза!
— Знаю я ваші казки, – Марійка хитро подивилася на бабусю, – дід Мороз – це всього лише артист переодягнений. А подарунки самим треба для друзів і рідних готувати.
— Трудівниця ти моя, – ласкаво сказала бабуся, – і що ж ти своїм подружкам у класі надумала подарувати?
Дівчинка відкрила свою невелику скриньку, зроблену з картонної коробки, обклеєної кольоровим картоном.
— Ось! У мене вже викроєні всі заготовки для ганчіркових ляльок! Але вони будуть різними, особливо обличчя, – дівчинка показала стопочки ганчірок, клубки вати і кольорові нитки.
— Ого, та тут роботи непочатий край! – погодилася бабуся, – а ти встигнеш? Може, тобі допомогти?
— Встигну, ще й час залишиться, адже ляльки невеликі, кишенькові. Вони будуть схожі на янголят, такі милі! Але в мене проблема з подарунками для всіх вас… – зітхнула Марійка, – що мамі, тобі, дідові й татові подарувати?
— Так, це точно проблема. Скільки років я завжди вигадую, і не хочеться повторюватися, – кивнула бабуся, – але повір, найкращий подарунок – це щось зроблене власноруч… Він зберігає і тепло, і енергетику того, хто старався, і глянеш на такий подарунок – одразу настрій піднімається!
Марія задумалася, а потім попросила бабусю допомогти.
— Ти зший дідові рукавиці, а я на них візерунок вишию, – ось і буде від нас двох одразу подарунок! – запропонувала вона.
— А що, це думка! – кивнула бабуся, – так само можна і мамі пошити фартух новий, а ти на ньому квітку вишиєш. Йде?
— Ура! Два подарунки вже вважай, придумано! – зраділа дівчинка, – але що подарувати татові? Він же такий дорослий і серйозний!
— А татові намалюй картину. Я допоможу тобі для неї рамку підходящу знайти, на горищі дещо є… – пообіцяла бабуся, – повісить тато твій малюнок на стіні в себе в кімнаті, і буде посміхатися щоранку.
Марійка уявила собі усміхненого тата, одразу ж відклала своє шиття і сіла малювати, поки натхнення не зникло. Малюнок гуашшю за півгодини був готовий, дівчинка віднесла його сушитися в бабусину кімнату, щоб тато не побачив малюнок завчасно.
Йшли дні, а дівчинка сиділа щовечора за своїм столом і працювала – готувала подарунки.
Іноді підходив батько, і дивлячись їй через плече, запитував:
— Ого, це кому ж таку красу вручено буде?
— Це Олесі, з якою я сиджу. Вона обожнює ляльок. У неї вже колекція, але моїх ганчір’яних крихіток вона навіть у школу із собою приносить. Уявляєш? Велика дівчина, а так любить у ляльки гратися! – засміялася донька.
— Значить, догодиш їй точно! Чув, що ти і мамі, і мені вже подарунки підготувала… – пошепки сказав тато, – а що тобі подарувати? Що б ти замовила дідові Морозу?
— Я навіть не знаю, – зніяковіла донька, – начебто все є… А цуценя ви мені не хочете дарувати чомусь…
— Т-так… – протягнув тато, – за цуценям догляд потрібен, донечко, до того ж у нас на подвір’ї живе наш Шарик, хоч і дідусь він уже, а як сприйме нового приятеля?
— От і треба йому на зміну вже готувати нового сторожа, і нашого друга… – сказала Марійка з надією в голосі.
— Ми тобі обов’язково щось цікаве подаруємо, але не собаку, треба тільки з мамою порадитися, якщо ти не віриш у Діда Мороза, – підморгнув доньці тато й поцілував її в маківку.
Марійка зітхнула і знову взялася за роботу.
Незабаром дівчинка вже приготувала всі подарунки, які планувала. На її столі височіла повна коробка різнокольорових ляльок для її подружок, для хлопчиків намалювали гарні листівки з побажаннями, для вчительки листівку було вишито нитками муліне.
Батьки, бабуся і дід хвалили Марійку за таку працю.
— Це вам не в магазині всяких дурниць накупити, – говорила за столом бабуся Люба, – у дівчинки добре серце… І це потребує особливої уваги.
— Ми знаємо, що наша Марійка – найдобріша на світі дівчинка, і обов’язково їй дід Мороз принесе гарний подарунок, – обіцяючи сказала мама.
Марійка посміхалася і заплющувала очі від щастя. Адже очікування подарунка і свята – це справжня насолода.
— Бабусю, а що б ти хотіла на Новий рік у подарунок? – запитала внучка при всіх.
— Бабусі важко догодити, – прокрехтів дідусь, – усе в неї є. Повні скрині добра.
— О, звісно! Не здумайте мені дарувати одяг, взуття та інші речі. Мені носити, не зносити мого одягу, і тут дід має рацію, – погодилася бабуся.
— Так що ж тоді? Гостинці не беремо до уваги. На столі й так буде всього вдосталь, – запитала мама.
— А я написала листа дідові Морозу, щоб він сам вибрав для мене найкращий подарунок. І щоб для мене це було сюрпризом! – сказала бабуся.
— Ну, бабусю, який такий дід Мороз? – розсміялася Марійка, – ти ж доросла і серйозна бабуся. Який ще лист?
— Ось ти не віриш, а даремно. Прийде Новий рік, постукає дід Мороз або Санта Клаус у віконечко, і принесе мені подарунок, а може, і вам теж, якщо ви, звісно, в нього повірите… – загадковим голосом промовила бабуся.
— Так… Здається, казки вже починають розповідатися, – захохотів дід і пішов на вулицю чистити доріжки від снігу.
Селище сріблилося від чистого снігу, який навалило до самого свята. Білі дими від печей здіймалися в небо, немов пов’язуючи цими чарівними кучерями небо із землею.
Марійка все ще не могла придумати подарунок для бабусі. Залишалося всього кілька днів до Новорічної ночі, а внучка так хотіла подарувати бабусі щось особливе. Адже вона любила бабусю теж по-особливому, з ніжністю, а часом і з щемливою жалістю до бабусиного сивого волосся, зморщених натруджених рук і слабкого ледь тремтячого голосу.
Увечері внучка сіла за стіл і стала малювати картину. Майже таку саму, як і татові, – для гарного настрою, щоб посміхатися щоранку! На аркуші паперу дівчинка зобразила олівцем усю їхню сім’ю біля хати: тато тримав за руку маму та її, Марійку, поруч стояли дід із бабусею, віддалік сиділа на паркані кішка Мотя, біля невеличкої будки спав старенька Шарик, згорнувшись клубком.
А зверху світило сонце, яскраве і велике, і небо було блакитним, а дерева саду радували різними плодами: яблуками, сливами, грушами і вишнями…
Марійка так захоплено працювала, що не помітила, як ззаду підійшов тато. Дівчинка вже майже закінчувала свій малюнок і навіть здригнулася: не почула, що позаду батько.
— Ого, та ти талант в нас! – захоплено вимовив тато, милуючись малюнком, – та тут уся наша сім’я… Навіть кішка і собака… А це хто ще? Начебто в нас такого песика немає маленького…
Дівчинка зітхнула і прошепотіла:
— Ні, але коли-небудь обов’язково буде… Кажуть, якщо дуже сильно мріяти, то мрії збуваються. Але ти не кажи бабусі, це для неї поки що секрет. Подобається?
— Дуже, – задумливо відповів тато, і так само тихо вийшов із кімнати.
Рамки для малюнка в Марійки не було, і вона наклеїла висохлий загальний портрет на червоний картон. Вийшло дуже навіть красиво.
І ось передноворічний вечір настав. Мама і тато накривали стіл, дідусь ошатний, підтягнутий, ходив і поглядав на всіх з посмішкою, пропонуючи свою допомогу.
У кутку великої кімнати стояла вбрана напередодні ялинка, Марійка вже танцювала біля неї в ошатній спідниці, яку їй пошила бабуся. Мама приготувала вишиту сорочку, розшиту оксамитовими нитками і червоно-чорним орнаментом. У такому вбранні дівчинка вже справила на всіх враження на святі в школі.
Тепер і вдома лунала музика, і Марійка знала, що під ялинкою в коробках лежать подарунки для всіх членів сім’ї, і вона любила ту мить, коли всі починали розпаковувати свої подарунки і радіти, і дивуватися.
На столі мама запалила свічки, і верхнє світло було вимкнене, але в кімнаті не було темно: від ялинкової гірлянди відблиски миготіли по стінах, стелі, вікнах… Було казково красиво…
І раптом почувся стукіт у вікно.
— Марійко! – крикнула мама, – глянь, хто там? Начебто всі в зборі…
Дівчинка підбігла до вікна і завмерла. Освітлений місячним світлом, під віконцем стояв дід Мороз. З білою бородою, з палицею, у валянках, у червоній шубі й шапці з хутряною білою облямівкою.
— Мамо! Там дід Мороз! – закричала вона радісно.
Дід, бабуся, мама й тато пішли зустрічати приємного гостя.
Дід Мороз увійшов у кухню і голосно привітав усіх із Новим роком. Марійка заплескалаа в долоні, а потім розповіла вірш і отримала солодкий подарунок у великій коробці.
— Однак, це не всі подарунки! – продовжив дід Мороз, – ось, дідусю, тобі нову шапку, тобі, красуне, сучасну сковорідку…
Дід, мама, бабуся зі здивуванням дивилися на діда Мороза і посміхалися.
— Щось не очікувала я від нашої профспілки з заводу такої щедрості… – прошепотіла мама бабусі й татові.
— А до чого тут твоя профспілка? Ти що, не віриш у дива? – серйозно відповів їй тато, – таке трапляється і без участі організацій раз на рік, якщо віриш, звісно, у справжнє диво.
— А бабусі що? – запитала Марійка, дивлячись на діда Мороза.
Бабуся стояла поруч і розгублено бурмотіла:
— Та мені не треба нічого, я вже старенька. Все є… мені й так весело…
— Ну, вже ні! Стільки я віз, старався, і бабусі від мене – сюрприз найбільший, – дід Мороз ховав усмішку в білій бороді.
Він приніс з коридору коробку і поставив її на підлогу.
— Ось і бабусі вашій. Вона ж мені лист надсилала…
— Ой, як я хвилююся…- бабуся сіла на стілець, – допоможи, онучко, відкрити коробку. Що ж там?
Марійка миттю присіла до коробки і відкрила її. Звідти визирнуло невеличке цуценя, мружачись від світла і тепла.
— Боже мій… – мама подивилася на тата і сплеснула руками, – ось це так… Ну, дідусю Мороз, сюрприз вдався!
— Треба ж, – тато теж зробив вигляд, що здивувався. І подав бабусі цуценя на коліна.
Бабуся гладила малюка по спинці, і примовляла:
— Ось про такий подаруночок я і мріяла… Марійко, ти будеш допомагати з ним гуляти? Годувати, гратися? А то одній мені з таким бешкетником не впоратися…
Дівчинка була в захваті. Вона взяла цуценя на руки і пригорнула його до себе ніжно, щасливо посміхаючись.
— Спасибі тобі, дідусю Морозе, – сказала бабуся, і дідусь Мороз відкланявся і пішов.
А мама стояла і з подивом роздивлялася цуценя і говорила:
— Ну, і дива! А я б ось і не наважилася… А ви, змовники, молодці… Марійка, ти рада?
— А я як рада, – відповіла за онуку бабуся, – давно так не було добре в нас удома, любі мої… Тим паче, у Новий рік!
Тато обіймав бабусю, маму і діда. Марійка сиділа біля цуценяти на підлозі, яке вже лизькало тепле молоко з миски.
— І де ж дід Мороз знайшов таке диво? – поцікавилася мама в тата й бабусі.
— У сусідів на тому кінці, біля річки. Якраз приплід. Нам пощастило, – прошепотів тато, – мати подала ідею, не могли ми відмовити, і не зробити такий сюрприз нам усім.
— А чому бабусі? – запитала мама.
— А тому, що подарунки для мене в твою компетенцію не входять, люба невістко… Мене не треба виховувати, я заслужила вже все, що хочу. І я справді допомагатиму із собакою.
— А ось і ще вам усім подарунки, бабусю! – крикнула Марійка і полізла під ялинку за коробками.
— Ой, ми й забули про наші подарунки! – розсміялася мама. Усі стали брати свої підписані друкованими літерами подарунки і хвалити онуку за гарні вироби та малюнки.
— Але як ти вгадала, Марійко? Звідки ти могла знати? – здивувалася бабуся, розглядаючи малюнок, де з усією сім’єю було намальовано і маленьке цуценя.
— Я давно про нього мріяла, так само, як і ти, бабусю! – відповіла дівчинка серйозно, – а коли дуже про щось мрієш, воно обов’язково збудеться!
— Треба ж, як збіглося! – обійняла бабуся онуку і свого сина – тата Марійки, – ну, ось і добре. Ось і свято відбулося – зі справжніми дивами.
— А тепер час за стіл! – покликала мама, а потім ще раз помилуємося подарунками! Мені дуже фартушок личить. А дід уже приміряв рукавиці!
— І моя картина чудова. Марійко, це без жодних лестощів, а абсолютно щиро кажу. Прямо настрій покращився… – поцілував доньку тато.
Сім’я сиділа за столом, за вікном уже злітали феєрверки, сніг освітлювався різнокольоровими відблисками, і люди виходили на вулицю потанцювати та привітати одне одного.
Незабаром Марійку вклали спати. Дівчинка наполягла на тому, щоб коробку з цуценям поставили поруч з її ліжком.
— Нехай поруч спить, поки маленький, гаразд? – тихо говорила вона, – малюк, який же ти гарний… Тепер і я вірю в діда Мороза, як бабуся. Бо він добрий і знає всі наші мрії…
Дівчинка швидко заснула, бо було багато хвилювань цього вечора. Спало безтурботно біля її ліжка і цуценя. І коли все стихло й дорослі вляглися, тато нечутно переніс коробку з цуценям на кухню, щоб малюк не розбудив доньку ненароком уночі.
— Нехай вона спить, наша найдобріша дівчинка, – шепотів тато цуценяті, погладжуючи його по спинці, – а завтра буде новий день нового року… І все в нас буде добре…
