Дочка образилася на нас із чоловіком, через те, що ми не купили їй квартиру. Чоловік сказав, що молодята можуть взяти житло в розстрочку, тим паче, що вже давно спостерігали за житловим комплексом, який повідомив про привабливі ціну на квадратні метри.
Ми сказали молодятам, що зможемо дати двісті тисяч на перший внесок. Дочка розсердилася, що цього мало, ось її подругам батьки одразу квартири дарували на весілля.
Але нехай таку суму дадуть і батьки зятя, і молоді можуть трохи зібрати. На що дочка відповіла:
– Як же, сидітиму на хлібі та воді, щоб зібрати ці гроші зі своєї зарплати! А ви весь час жили на втіху і не накопичили нічого!.
Тут варто зауважити, що ми не дуже й то жили на втіху, як стверджує донька. Спочатку жили з батьками чоловіка в крихітній прохідній двокімнатній квартирі, потім з дитиною по чужих квартирах жили (свекруха втомилася від нас).
А потім за допомогою моїх батьків нам вдалося придбати однокімнатну квартиру. Доньки за навчання платили, різні гуртки, на море їздили лише через неї.
Ще нашій дочці скоро народжувати, хоча весілля було всього два місяці тому. Чим вона думала, коли планувала дитину?
Я ось думаю, що навіщо було поспішати, якщо жити нема де? Щоправда, їй уже 26 років, мабуть, боялася, що хлопець покине, а так дитиною втримає.
Не розумію теперішньої молоді. Освіту здобути не прагнуть, або заробити грошей. Але в кожного другого розстрочка на житло та новонароджені немовлята. Та ще батьки їм винні.
