Маю двох дорослих дітей. Дочка була одружена, жила окремо, а ми із сином жили у приватному будинку. Син виріс, поїхав на заробітки, дочка розійшлася з чоловіком та приїхала до мене. Городом я займалася сама.
Мені вже за 60 років, важко все самій, вирішили продати будинок та купити квартиру. Продали, знайшли квартиру, почали оформляти, а у продавця виявилися деякі проблеми із документами, потрібен був час, щоб їх вирішити. Ми переїхали, почали робити ремонт.
А в мене старенька мати, живе далеко, я її давно не бачила. Я вирішила, що поки є можливість, треба поїхати. І поїхала. Пробула там рік. За цей час проблеми з документами вирішилися і дочка оформила квартиру на своє ім’я. Я так і хотіла – все одно вже старість близько.
Але коли я приїхала, дочка мені сказала, що я тепер тут ніхто, жити тут не буду, ніхто мене не чекав і нікому я не потрібна. Я залишилася без прописки, хоча всі мої речі, які я все життя наживала, все тут, і вона користується ними.
І як мені жити? Квартира двокімнатна, але дочка сказала, що одна її кімната, друга сина. А мені нема місця. Прикро до сліз. Скажіть, будь ласка, чи маю я право жити в цій квартирі спокійно, без криків і погроз?
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…