— Давно б пішла, – каже Олеся, – усе маму було шкода. Я б на заочне перевелася і на роботу пішла. Але було так: щойно заїкнуся про це – мама в сльози.
Олесі 20 років. Ще вчиться, про заміжжя навіть і не думає, надивилася на старшу сестру Варвару. Сестри вони тільки по мамі. Олеся в матері від другого чоловіка, втім, зараз немає на світі обох батьків. А та сама однокімнатна квартира Олесі дісталася від її бабусі по татові.
— Мені тоді було 14 років, – згадує дівчина, – Варя вже рік, як вийшла заміж і пішла жити до чоловіка та його мами.
Заміжжя старшої сестри не склалося. Через чотири роки молода жінка повернулася до мами з дворічною донькою і на 8-му місяці виношуючи другу дитинку. Зараз старшій племінниці Олесі 4 роки, а сестра ще не вийшла з декретної відпустки.
— В одній кімнаті сестра з дітьми, – каже дівчина, – а я змушена була перейти до мами, – просто кошмар. І в плані галасу і безладу в будинку, і в матеріальному плані. Чоловік колишній платить аліменти, але тільки з офіційної зарплати, мамина пенсія – сльози. Тож усі гроші від орендарів моєї квартири йшли в наш сімейний загальний бюджет.
— Я не залишу дітей із тобою, – сказала Варвара мамі півроку тому на пропозицію, щоб мама сиділа з дітьми, а старша донька вийшла на роботу, – ти з ними не впораєшся.
— Так, діти в неї спритні, – каже Олеся, – мамі за ними важко було б ходити, але й на роботу мамі вийти нікуди. Прибиральницею – у неї сил не вистачить, а кудись спокійніше – хто візьме в 60 років?
Не так давно колишній чоловік старшої сестри знову почав з’являтися в житті Варвари. Приходив, навіть ночувати залишався.
— Донечко, – звернулася мама до Олесі, – давай допоможемо Варі? Вона б і зійшлася з чоловіком, заради дітей, але жити у свекрухи відмовляється категорично. Поступися їм тимчасово своєю квартирою, нехай у ній поживуть, а вийде сестра на роботу, вони візьмуть іпотеку.
— А жити я на що буду? – запитала Олеся, – Сестра ж не платитиме орендну плату, а мені вчитися ще 2 роки.
— Ну якось на мою пенсію протягнемо, – впевнена мама, – якщо 3-х ротів не буде, буде легше. Або на заочне йди, ну як Варвара одна з двома дітками? Раптом у неї з чоловіком вийде цього разу?
— Ось заради чого я це маю робити, – обурюється Олеся, – простіше мені піти на заочне і жити у своїй квартирі. На свої гроші. Але ж і тут мама ридає: зять і з нею не згоден жити разом. Тільки одні. А взяти маму у свою однокімнатну, а сестрі з чоловіком і дітьми поступитися нашою спільною квартирою я теж не хочу. У мене тоді теж особистого життя ніякого не буде. З мамою в одній кімнаті. Та й я буду працювати і жити, а мама з пенсії допомагати Варі з чоловіком і дітьми? Не підходить мені це.
Тим паче, думає Олеся, що тоді Варя з чоловіком не будуть поспішати, щоб узяти іпотеку, адже квартира буде, навіщо напружуватися. І зараз вони могли б винаймати собі житло, але ні, дорого, простіше за чужий рахунок усе вирішити.
— Не я сестру зводила з чоловіком, – каже Олеся, – не я розводила, не я двох дітей за відсутності житла привела в цей світ. Так, мені пощастило, мені бабуся залишила квартиру, але каятися я в цьому не маю наміру. І так за рахунок оренди стільки часу жили і я ні копійки собі не брала, зайвої футболки не могла собі купити.
— Тільки про себе і власний комфорт і думаєш, – сказала Варвара, – не зарікайся від того, що зі мною сталося. Озирнешся потім – і тобі допомогти буде нікому.
Олесю сестра і мама звинуватили в егоїзмі. Мовляв, залишає племінників без допомоги, коли вони її так потребують, не думає про рідних.
А дівчина має твердий намір піти зі своєї сім’ї й жити самостійно: не її вина ж у тому, що в сестри так склалося, а мамі сестру шкода.
Чи людина не має права побути егоїстом?
