У нас захворів кіт.
Застудився. Лежить, лапки склав, оченята закотив, хвіст розстелив – “вибачте, якщо щось було не так”.
Донька в жалобі висить на телефоні обдзвонюючи всіх в пошуках порятунку кота. Нарешті приносять якісь таблетки. Розміром із залізну 1 гривню. Почали пхати таблетки йому в пащу – дулю. Кіт, хоч і як наче вже готовий покинути цей світ, мордою крутив, плювався і кричав як паровозна сирена.
Чоловік запропонував засунути ці ліки коту з іншого боку, а добра бабуся – мокнути пігулку у валер’янку. Збігала за міхуром, зробила всі маніпуляції і піднесла коту. Кіт – підбадьорився. Підскочив. І “заточив” пігулку за милу душу.
Оскільки він “хворів” зранку і зранку ж нічого не їв, його розвезло відразу. Кіт, забувши, що він хворий, став мило всім посміхатися, гуляти квартирою і наспівувати собі під ніс вульгарні пісеньки. Усі заспокоїлися. Даремно. Через годину настало похмілля. Мій кіт, моментально пов’язавши причину і наслідок, лягає на бік, складає лапки і закотивши очі починає прощатися з життям. Жаліслива бабуся наливає йому по другій….
До кінця дня, кіт напідпитку прийшов у зовсім “скотинячий” стан – кричав без упину якусь нецензурну лайку і вив так, що в сусідів волосся ставало на дибки.
Закінчилося тим, що оголосивши себе (як він мабуть тоді думав) мустангом, кіт почав скакати по квартирі, “впечатався” балдою в одвірок, дурненько посміхнувся і “вирубився”. Вранці, до кінця не протверезілий кіт, вирішив провернути “вентиль” з лапками ще раз. Тепер уже на балконі. Звично розстелився. А ми його бах – забули і закрили на пів дня, виїхавши на дачу. коли ми повернулися і відкрили балкон, знайшли кота, який лагідно сидить поруч із майже з’їденою морквиною, абсолютно тверезого і дуже нещасного.
А валеріанку тепер ховаємо.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…