— Донька вирішила залишитися з батьком. У неї в трикімнатній своя кімната, у неї подруги, у неї татів гаманець і повна відсутність контролю, – пояснює Яна. – До того ж, донька досить грубо мені заявила, що я – ніхто без її батька, що я ще пошкодую. Ну так, чоловік її налаштовував теж, але в 15 років треба вже й власну голову мати. Загалом, вона мені заявила, що зі мною в злидні вона не збирається

Вона сама колись цей вибір зробила, як же, мама татові мозок винесла. Але навіть це не головне, Катруся, свого часу, відмінно зважила всі «за» і «проти», зробила як вигідно їй було, – розповідає свою історію Яна. – З татом на той момент було явно зручніше і ситніше. Ну що ж, я змирилася, стала недільною мамою. Ой, та що там, Катя мені років зо три потім ще «козячу морду» показувала, зустрічатися не хотіла. Спочатку напише, що так, побачимося, а в останній момент скасовує, не виходить у неї, бачиш.

Яна 7 років тому пережила важке розлучення. На погляд колишнього чоловіка і доньки, жінка просто бісилася з жиру. У Яни з цього приводу своя думка.

— Розлучилися тому, що моя роль у сім’ї була зведена до становища прислуги вже, – згадує жінка. – Так, чоловік мій непогано заробляв, за рік до розлучення ще й підвищення отримав. У мене зарплата була в рази скромнішою. І на стороні в нього шашні були. За руку я чоловіка колишнього не ловила, але жінка завжди такі речі відчуває, до того ж останнім часом ми майже й не спали разом. Я була потрібна як додаток до побутової техніки: зварити, посмажити, прибрати, попрасувати тощо.

Колись Яна з чоловіком одружилися через велике кохання. Спочатку жили в спадковій однокімнатній квартирі дружини, на роботу їздили. Житло за 30 кілометрів від столиці, але нікого це не лякало, були почуття. Потім Яна пішла в декретну відпустку, а в чоловіка в гору поперла кар’єра.

Як це буває, побутові обов’язки в декреті майже повністю лягли на плечі Яни: чоловік приїжджав з роботи пізно, їхав дуже рано, втомлювався, а вона вдома, тож склалося так. У вихідні, звісно, чоловік щось робив, якось допомагав, але все одно був завантажений.

Легше стало, коли переїхали в трикімнатну квартиру свекрухи після того як її не стало. Грішно так говорити, але добре, що не довелося платити іпотеку. Яна змушена була змінити місце роботи, щоб не тратити так багато часу на дорогу до неї. Хотілося бути ближче до доньки, яка пішла в садок, а допомагати було з нею нікому.

І так і пішло: у чоловіка кар’єра, а Яна займалася побутом, донькою, будинком. Усе було на ній. При цьому жінка не вважає, що вона жила за рахунок чоловіка – у неї квартира здавалася в оренду, хоч невеликі гроші, але капали. Чоловік же робив успіхи: придбали в розстрочку ще одне житло, двокімнатну в столиці, дві машини були в сім’ї.

— Але на кухні й у квартирі я все робила, – каже Яна. – І найприкріше, що це вже само собою зрозумілим вважалося. І не тільки чоловіком, а й дочкою. Вона встане з-за столу, навіть чашку за собою не вимиє. Попросиш допомогти – незадоволене обличчя. А чоловік…

чоловік звик уже, що його обслуговують. Та я б і не проти була, але ставлення до мене дуже змінилося.

Словом, прийшли в сім’ю гроші, а взаєморозуміння пішло. Кожен жив своїм життям, донька була ближчою до тата, звісно. А як інакше, якщо мама змушує вчитися, допомагати по дому, виконувати доручення, а тато просто виймає з гаманця необхідну суму?

Зрештою, отримавши відповідь від чоловіка на запитання про те, чому він так затримався на роботі в стилі: «А я зобов’язаний щось пояснювати?», Яна зважилася подати на розлучення. Жінка порахувала і зрозуміла: продавши однокімнатну квартиру в області та додавши гроші від поділу двокімнатної, вона може потягнути і євро двокімнатну в столиці, міняти роботу не хотілося, там і в неї нарешті намітилося кар’єрне зростання.

— Та ще й про доньку думала, щоб їй в іншу школу не переходити, – усміхається Яна.

Виявилося, спадкоємиця і не думала переходити в іншу школу. Чоловік, дізнавшись про те, що дружині набридло бути домашніми меблями, чомусь був дуже незадоволений. Хоча… як чому? Бунтує зручна багаторічна прислуга, тепер треба якось ворушитися, шукати іншу. Образилася на Яну й Катя, якій тоді було 15 років.

— Донька вирішила залишитися з батьком. У неї в трикімнатній своя кімната, у неї подруги, у неї татів гаманець і повна відсутність контролю, – пояснює Яна. – До того ж, донька досить грубо мені заявила, що я – ніхто без її батька, що я ще пошкодую. Ну так, чоловік її налаштовував теж, але в 15 років треба вже й власну голову мати. Загалом, вона мені заявила, що зі мною в злидні вона не збирається.

Яна досить довго, поки тягнулися суди з розподілом майна, їздила на роботу з області, три роки платила аліменти на Катю. Причому ці гроші її колишній чоловік одразу ж віддавав доньці, а та ще й смс мамі слала в тому ключі, що на місяць цих грошей навіть на кишенькові витрати не вистачить, саботувала зустрічі.

— Так, донька стала чужою, але я це пережила, – зізнається Яна. – Напевно я жахлива жінка, так? Ну ось так склалося. Трагедією це для мене не є.

Жінка живе своїм життям, є чоловік для зустрічей, побут влаштований, квартира (та сама євро двокімнатна) куплена в столиці. Підросла і зарплата. Живе не шикарно, але на все необхідне їй вистачає, ще й відкладає на поїздки у відпустку.

За минулі роки Катя закінчила школу та інститут, батько сприяв тому, щоб дівчина вийшла заміж за сина дуже потрібної йому людини. Потім колишній і сам одружився з молодою симпатичною дівчиною, у них зʼявився син, спадкоємець. А ось у Каті в особистому житті все не дуже райдужно.

— А як інакше, якщо заміж виходиш за розрахунком? – вважає Яна. – Любов і то – ненадійна платформа. Загалом, житло було чоловіка, все інше – теж. Та ще й тато розлучення не підтримав, ще й образився на доньку, що вона його перед тією самою потрібною людиною дуже підставила.

Звісно, вважає Яна, колишній чоловік міг би допомогти Каті, винайняти квартиру, та навіть купити житло і виплатити іпотеку, якби річ була в нестачі коштів. Але тато для Каті та її доньки нічого цього робити не став. Мовляв, іди, живи з чоловіком, тебе ніхто не гнав. А, можливо, вирішувати проблеми доньки чоловік і не захотів: у нього молода дружина і є дитина.

Яна не така близька з дочкою, щоб розмовляти на теми того, як живе колишній чоловік, як у неї складаються стосунки з його новою. Онучці Яни зараз 9 місяців, Катя з дівчинкою поки що живе в якоїсь подруги, що робити – не знає, бо мати, до якої вона звернулася по допомогу, допомагати відмовилася.

— А як інакше? Катя колись вибрала батька, мене буквально ногами топтала, – знизує Яна плечима. – А тепер я потрібна стала? Я маю жертвувати своїм комфортом, тіснитися в невеличкій, загалом, квартирці, тягнути доньку й онуку на шиї? Ну ні. Вона дуже ускладнить моє життя зараз. Та й потім, чому я повинна? З донькою ми чужі люди. Нехай залишає дитину його батькові і дереться сама. Або… нехай повертається до чоловіка. Вона ж завжди обирала зручні, з матеріального погляду, варіанти.

Як вважаєте, справедливо?

You cannot copy content of this page