Новорічні свята, що наближаються, не радували Єгора вже котрий рік. Відтоді, як робота в нього стала не стабільною і грошей у дім він приносив не постійно, дружина змінилася дуже сильно і життя почало перетворюватися на справжнє пекло.
Коли вони одружилися, у Єгора була своя майстерня з ремонту та виготовлення м’яких меблів, яка приносила гарний прибуток. Але дуже швидко почали з’являтися все нові конкуренти і справи покотилися вниз.
І якщо на ремонт і перетяжку замовлення ще надходили, виготовлення стояло на місці. Грошей ставало менше, а Таня вже звикла до безтурботного життя.
Єгор крутився, як міг. Він робив найпростіші дивани і крісла і виставляв їх на продаж по оголошенню, домовлявся з магазинами, щоб взяли хоча б на реалізацію, але продавалося мало.
Бували моменти, коли продажі йшли непогано, але вони були рідкісними.
Дружина почала висловлювати претензії, і злилася ще й тому, що їй довелося виходити на роботу, а вона вже звикла проводити безперервно дні то в салонах краси, то з подругами, не встигаючи толком нічого по господарству, хоча гордо називала себе «домогосподаркою»…
Тепер і зовсім вдома все пішло шкереберть. Прати Єгору речі вона перестала, почала ховати їжу і мотивувати це тим, що його грошей не вистачає на повне утримання і прожиток.
Вона подала на аліменти, причому у твердій валюті, і тепер Єгор був змушений віддавати їй свої доходи, в рахунок виконавчого листа.
— Ось бачиш, усі твої доходи йдуть на дитину, тільки на аліменти й вистачає, а на їжу собі не заробив, думай сам!
Єгор став купувати локшину миттєвого приготування, причому найдешевшу, і тим харчувався.
Десятирічна донька почала ставитися до батька з таким самим презирством, як і мати.
Чоловік намагався поговорити з дружиною і пояснити, що це ненадовго, мине час кризи, він почне робити сучасні корпусні меблі для офісів, тільки потрібно буде докупити деяке обладнання. У нього вже були ідеї, ескізи і позитивний настрій, але вона не слухала і твердила своє:
— Іди хоч на завод працюй, та щоб стабільно грошей приносив.
— Тань, ну сама-то порахуй, те що я за рік заробив, поділили по місяцях і ти зрозумієш, що це більше, ніж на заводі, набагато більше. Та й кидати свою справу не можна, зараз хоч є клієнти, хоч і небагато, потім з нуля все починати складніше буде. Ну, ти ж працюєш, вистачає грошей, давай якось спільно цей час переживемо, потім у мене справи підуть, ти знову зможеш не працювати.
— Я, знаєш, заміж виходила, не для того щоб мужика утримувати! Те, що я заробляю, до тебе не має жодного стосунку! Тим більше, живеш у моїй квартирі!
— Ти сама не захотіла до мене в дім переїжджати в село, та й усе, що я з продажу того будинку отримав, вклав у борги по цій ось, твоїй квартирі, і в ремонт капітальний. Чи не ти казала, що все спільне?
— Не я! Не забувай, що дочка твоя росте і їй тут теж частка належить, а ти ніхто в цій квартирі.
Єгор частенько йшов у майстерню і там ночував, від образи, від відчаю, від почуття власної нікчемності й непотрібності.
Іноді заходили друзі на вогник, пропонували залити горе оковитою, але Єгор був категорично проти такого вирішення проблем.
— Як ти тільки терпиш таку кобру, – говорили приятелі, – знайшов би вже давно нормальну бабу! Он, Нінка, власниця кафешки, з радістю б тебе прийняла.
Єгор віджартовувався, але розмови ці намагався завжди перевести на іншу тему. Він від Таньки піти не міг, тому що не хотів, щоб дочка росла без батька. Але останнім часом, коли ставало зрозуміло, що і доньці він зовсім не потрібен, поради друзів усе частіше поверталися самостійними думками.
От тільки Нінку він як кандидатку розглянути зовсім не міг. Бо вона здавалася йому неприступною, бо була самостійною, своє кафе тримала. Ділова, красива, розумна, на неї всі мужики в окрузі види мали. Та вона б ніколи на такого як він не глянула навіть. Мабуть, чекала принца…
Єгор одразу ж відкидав усі фантазії, і повертався додому, де йому не були раді.
В Новий рік уже кілька років поспіль нітрохи не радував.
Раніше Єгор приносив із лісу живі ялинки, щоб потішити доньку, але років три тому Таня купила штучну ялинку, і тепер щороку ставили її, позбавивши Єгора можливості дарувати хоч маленьку радість.
За стіл сідали мовчки, і свято вже не було святом. А цього року і зовсім настрою було на нулі. Весь грудень у Єгора не було замовлень, і він не тільки не зміг подарунок доньці купити, а й на аліменти не було необхідної суми. Та й Таня метала іскри злоби, всім виглядом показуючи, що людиною його не вважає.
Єгор вирішив хоч якось згладити атмосферу і подумав, що зможе порадувати доньку. Вдень він пішов на вулицю і повернувся вже пізно ввечері.
Таня в’язала у своєму улюбленому кріслі, по телевізору йшли новорічні передачі, а дочка грала у своїй кімнаті в приставку, яку подарувала їй мати.
— Доню, я тобі сюрприз зробив! – з радістю повідомив Єгор, – за будинком гірку побудував величезну, можемо всі разом покататися піти!
— Я що, маленька, з гірки твоєї кататися? Мама мені приставку подарувала! А ти – гірку! Смішно. Ось, Білолуцьким батько по телефону останньої моделі подарував! А мені гірку зі снігу! Сам катайся на ній!
Єгор не став нагадувати про те, що коли в нього була можливість він теж дарував і телефони, і все, про що інші мріяти не могли, але він мовчки проковтнув образу і підійшов до дружини.
— А що ми святкувати не будемо, Таню? – намагаючись, якомога м’якше, запитав він.
Стрілки наближалися вже до одинадцятої, а стіл не був накритий.
— А ти заробив на свято? Ні? Ну, значить, не будемо! Я тобі нічим не зобов’язана. А ось ти, вже й за аліментами борги збирати почав. Так що, думай!
Єгор мовчки пройшов на кухню і відкрив холодильник. Витягнувши миску з олів’є, він присів за стіл і, не встигнувши скуштувати святковий салат, тільки й побачив, як миска промайнула з-під носа, а Таня істерично закричала:
— Це салат для доньки, я для неї зробила, не для тебе! Ти не заробив на салат, не зрозумів одразу?
Це стало останньою краплею. Єгор скидав речі в чергову сумку, з якою вже не раз ішов жити в майстерню, і вискочив із квартири.
Біля ліфта він зустрів сусіда:
— О, добре, що зустрів тебе, дружина відправила борг віддати. Не хочемо в Новий рік із боргами. Дякую, що виручив. З наступаючим!
Єгор давно забув про цей борг, ще на початку року він перетягнув їм усі м’які меблі у квартирі, розрахуватися обіцяли пізніше, і ось, несподівано і приємно.
Єгор закинув сумку в майстерню і, вирішивши хоч якось підняти собі настрій, пішов до кафе, звідки лунала музика, а вікна яскраво світилися переливчастими вогниками.
У кафе сиділи хлопець із дівчиною за дальнім столиком і більше нікого! Єгор присів за столик біля вікна, в очікуванні офіціанта і втупився в одну точку, думаючи про те, як тепер бути. Раніше, йдучи з дому, він завжди знав, що справи налагодяться і він зможе повернутися, задобривши Таню грошима, але зараз йому стало огидно від однієї цієї думки.
— Добрий вечір! Готові зробити замовлення?
Єгор підняв погляд і від несподіванки розгубився.
— Ніна? Ви … сама?
— Сама, я завжди в Новорічну ніч сама працюю, дівчатам є з ким свято провести, а я одна… На роботі веселіше.
— А давайте разом! Я тепер теж один, – не очікуючи від себе такої сміливості, запропонував Єгор і судорожно ковтнув.
— А давайте! Робіть замовлення на двох, – упевнено підтримала жінка.
Стрілки вже наблизилися до півночі, коли Ніна принесла замовлення і присіла навпроти Єгора.
Він поспішно відкрив ігристе і виголосив тост:
— З Новим роком, Ніно! Нехай цей Новий рік подарує кожному з нас другу половинку! З якою ми будемо щасливі й кохані!
— За любов! – підтримала Ніна, – З новим роком!
Відвідувачів у кав’ярні не додавалося, і Ніна з Єгором просиділи до ранку, душевно розмовляючи і розуміючи з кожною новою годиною, що їм уже не хочеться шукати другі половинки, бо половинки ось вони, поруч.
— Ніно, а чому ви одна досі? – несміливо запитав Єгор.
— А я тебе, Єгоре, чекала, – зніяковіла Ніна, і слова давалися їй важко.
Єгор дивився на неї, примружившись, намагаючись зрозуміти, як вдається їй так майстерно жартувати.
— Гарний жарт, – резюмував він.
— А це не жарт! Ти не пам’ятаєш мене, не впізнаєш, я це зрозуміла давно. Ми в селі жили по сусідству. Я баби Марії внучка, у дитинстві нас із тобою дражнили – наречений і наречена. А потім ти в місто поїхав вчитися, я все чекала, коли повернешся, а ти не повертався. Я теж у місто переїхала, і одного разу я замовила в твоїй майстерні диван, випадково побачивши тебе, зрозуміла, що не можу забути, саме тому ні з ким не можу завести стосунки, ти мене не впізнав.
Єгор слухав із широко розплющеними від здивування очима.
Я вирішила кафе відкрити саме тут, щоб ближче до тебе. Ну, потім твої приятелі базікали тут про тебе іноді, з чого я змогла зрозуміти, що з дружиною в тебе не дуже добре і знала, що рано чи пізно буде ось так.
— Так, Ніно, ніколи б не дізнався. Але… Куди поділися твої веснянки?
— Навесні повернуться! – усміхнулася Ніна.
Парочка вийшла з кафе, подякувавши за чудову вечерю. А Ніна зазирнула Єгору в очі:
— Ну що, йдемо додому?
***
Минув рік. За цей час справи в Єгора почали налагоджуватися. Ніна допомогла купити необхідне обладнання, і тепер довелося взяти помічників, щоб встигати справлятися з напливом замовлень на офісні меблі. Єгор роздавав завдання хлопцям:
— Ці замовлення потрібно встигнути закінчити за два дні. Хлопці, не підведіть! Премія за мною.
— Привіт! – за спиною пролунав голос Тані, – я дивлюся, справи йдуть? Молодець, я вірила в тебе, нуууу, можеш адже, коли хочеш!
— Що тобі потрібно?
— Я отримала документи з суду, ну навіщо нам розлучення? Повертайся! Новий рік разом зустрінемо!
— Пізно, Таню, не повернуся.
У цей час у двері увійшла Ніна. З-під шубки виділявся круглий животик, і Таня кинула на Єгора нервовий питальний погляд.
— Так, це Ніна, моя кохана, і розлучення мені потрібне терміново, як ти сама бачиш. Прощавай, Таня! Аліменти плачу справно, тож жодних питань. До речі, доньці подарунок привезе кур’єр – смартфон, якого немає ще ні в кого! І так, із ресторану тобі привезуть великий баняк олів’є, тридцять першого, вранці. Можеш не готувати! З наступаючим!
Єгор узяв Ніну під руку, і вони вирушили до дверей.
— Сподіваюся, малюк почекає ще трохи, і Новий рік ми зустрінемо вдома, – відчиняючи пасажирські двері автомобіля, усміхався Єгор.
