Із дружиною розлучилися, коли доньці було три роки, не зійшлися характерами. Я працював допізна, часто підробляв ще на одній роботі, гроші всі віддавав дружині, але вона ще вимагала ділити домашню роботу порівну.
Дружина працювала вчителем молодших класів, я мав важку фізичну працю, працював на будівництві, і хотілося прийти додому, відпочити, пограти з дочкою, а не займатися прибиранням та миттям посуду. Це не означає, що я нічого не робив.
У вихідні закуповував продукти, гуляв з дитиною на вулиці, іноді допомагав дружині по господарству, але їй цього було мало, почалися сварки. Після розлучення я поїхав до іншого міста, згодом одружився, у сім’ї з’явився син.
З донькою постійно підтримував зв’язок, забирав на канікули, купував їй іграшки, одяг, крім аліментів, відсилав колишній дружині гроші, щоб Маша нічого не потребувала. Після школи дочка приїхала до мене для вступу до коледжу, платити за її навчання теж маю я, бо Маша сказала, що у мами немає грошей на це.
Я погодився, тому що дуже люблю дочку і відчуваю свою провину перед нею, що вона росла, як кажуть, у неповній сім’ї. Разом із навчанням, доньці надали місце у гуртожитку, але колишня дружина зателефонувала і сказала, що мені має бути соромно, що Маша житиме там, а не в мене.
Так я опинився між двома вогнями, моя дружина проти цього і я її можу зрозуміти. Весь цей час вона ніколи не була проти мого спілкування з дочкою та допомоги їй грошима, хоча в мене, як я вже казав, ще є син і йому теж скоро треба буде кудись вступати.
Але найбільше вразило мене те, що Маша сказала, що збирається після навчання залишитись тут і їй буде потрібно своє житло, я мушу допомогти купити їй квартиру. Це при тому, що сам я живу у квартирі дружини.
Я думаю, що перед від’їздом сюди вони домовилися про це зі своєю матір’ю. Не розумію, що тоді їй дала мати?
Оленка навшпиньках зайшла на кухню і завмерла перед холодильником. Вона ледве дихала від передчуття. Вчора…
У нашій родині роками тримався непорушний закон: я на кухні спину гну, а свекруха —…
Оксана мала одну звичку, з якої її чоловік Андрій завжди добродушно підсміювався. Вона вела зошит…
— Іро, та ти в нас тепер як пані живеш! — Лариса прискіпливо провела пальцем…
Мені 59 років. Торік я завела «блокнот радості». Пишу це, і самій трохи смішно. Звучить…
— Ти ж не забула, що я сьогодні ввечері їду до Сергія на день народження?…