Думаєш, ніхто не знає, що ти зустрічаєшся з двома чоловіками сусідок по під’їзду одночасно? Працювати не пробувала? Від сім’ї гроші відриваєш! — Взагалі-то Інна не була впевнена, що це не плітки

Інна не боялася таких панянок, як Юлія. Адже вона все життя пропрацювала в школі вчителькою фізкультури і була добре тренована. Навіть дещо із прийомів знала.

Звісно, вік давався взнаки. Але щоденні тренування й заняття бігом таки дають свою перевагу.

Інна розрахувала правильно. Юлія вже мчала на неї, як електропоїзд, і занесла руку, щоб дати ляпаса. Але посковзнулася на занадто тонких для її масивної, як для пані, п’ятої точки шпильках.

І приземлилася на очевидний для всіх довкола центр ваги, обтягнутий коротенькою спідницею зі шкірозамінника.

Брюнетка була шалено розлючена. Намагалася підвестися. Але похмільний синдром давав про себе знати. Інна й не думала їй допомагати. Якби та не замахувалася на неї і не мчала з шаленою швидкістю, то не гепнулася б на слизькій підлозі.

— Ой, як шкода! Вам чимось допомогти? — запитала Інна.

І водночас не зробила жодного руху, щоб справді подати руку. «Нічого, дівиця — кремезна. З такою нічого не станеться ще років із п’ятдесят, а то й більше», — подумала вона.

Інна добре знала цю породу пробивних нахаб, які готові йти по будь-яких головах. Хотіла принизити її? Не на ту напала! Не дарма вона сьогодні вийшла працювати консьєржем замість тітки Тані.

За кілька днів до цієї п’ятниці істини сталося ось що… Інна зустріла заплакану вчительку на пенсії.

Тітка Таня була сусідкою Інни й за сумісництвом найкращою подругою її мами. Колись літня жінка працювала вчителем. Але тепер змушена була підробляти консьєржем.

А що робити? Дочка виховувала сама двох онуків. Треба було допомагати.

Тітка Таня й розповіла Інні, як принизливо Юлія з нею поводилася. Навіть підмовляла інших мешканців позбутися тітки Тані. Так і казала:

— Пика в тебе занадто розумна… Не подобаєшся ти мені. Напевно, думаєш про людей усякі гидоти. Мені інтуїція підказує.

Почалося все з того, що Юлія запропонувала тітці Тані підробіток — домашньою робітницею раз на тиждень. Тоді вона розмовляла по-людськи. І хоча оплату запропонувала невелику, тітка Таня погодилася.

А після першого ж прибирання Юлія вигнала її з ганьбою. Горланила на сходах, що та злодійка і поцупила золоті прикраси. Погрожувала подати заяву в поліцію.

— І вірять же люди… Я втрачу цю роботу. А де іншу знайдеш? Але хто ж знав, що вона мене зненавиділа і вирішила підставити? Навіть дивно. Ця Юля мене навіть не знає… — бідкалася тітка Таня.

— Тітко Таню, не треба так перейматися. Скільки вона вам не заплатила? — Коли літня жінка назвала суму, Інна дістала її з гаманця і вручила.

— Ну що ти, так не можна… Платиш за чужі помилки! — зніяковіла літня жінка.

— Повірте, Юля мені все компенсує, — сказала Інна.

— Якщо нічого не вийде, гроші я поверну… — тітка Таня навіть почервоніла від сорому.

Вона розуміла, що не повинна брати ці гроші. Але менший онук взимку ходив у літніх кросівках. І постійно застуджувався…

Інна виринула зі спогадів і знову повернулася до п’ятниці та її подій.

«І все-таки — яка ж мерзотниця ця Юля! Забирає останні копійки й шматок хліба у бідних і нещасних людей, які ледь заробляють на життя. Ще й принижує!» — обурюючись, думала Інна.

Вона вже тиждень працювала консьєржем замість тітки Тані. І дізналася, що Юля ображала й попередніх консьєржів. Тому вони так швидко й мінялися.

«Але навіщо це? Начебто молода й ефектна, хоч і хамка. Прямо якась консьєржна маніячка!» — дивувалася Інна. Вона не могла знайти відповіді на питання навіщо.

Тому вона й затіяла ту чубанину в під’їзді. Дочекалася, доки Юля почне сварити її через надуманий привід. І сказала:

— А ти хто взагалі така, щоб мені зауваження робити?

Інна ніколи ні з ким так грубо не розмовляла. Але тут треба було відновити справедливість.

— Та я… Ти знаєш, хто я взагалі? Тебе звільнять! А потім я тебе знайду! Не сховаєшся… — Юлія завелася з півоберта.

Накинулася на неї. І впала.

Потім зі здивованим виглядом сиділа в калюжі з перекинутого відра, яке Інна залишила, звісно, навмисно.

— Ти мене знайдеш? А я тебе… Думаєш, ніхто не знає, що ти зустрічаєшся з двома чоловіками сусідок по під’їзду одночасно? Працювати не пробувала? Від сім’ї гроші відриваєш! — Взагалі-то Інна не була впевнена, що це не плітки.

І просто вирішила взяти грубіянку на переляк.

— Слухай, я тобі грошей дам… Ти тільки нікому… Прошу тебе! Думаєш, мені легко? Чоловік кинув. Діти в матері в селі. Їх годувати треба. А грошей не вистачає. Ось я й винаймаю квартиру. Удаю багату примхливу екзотичну пані. Заможні таких люблять… — розплакалася Юлія.

Нахабство моментально злетіло з неї. Інні навіть стало шкода її.

Юля розмазувала сльози й соплі. Добре, що був ранній ранок. І ніхто її не бачив.

— Ну а навіщо ти консьєржів ображаєш? У домашні робітниці береш і потім не платиш? — запитала Інна.

— Так… вони ж можуть… того-цього… позбавити мене джерел доходів… — пробурмотіла Юля. І знову почала вмовляти Інну її не видавати.

«Світлі риси» і справжня справедливість

Після п’ятниці істини минуло кілька днів… Тітка Таня із сяючим виглядом розповідала Інні, що знову повірила в людей.

— Уявляєш, ця Юля вибачилася переді мною! Компенсувала все в потрійному розмірі! І іншим, які через неї постраждали, — теж! І всім сусідам розповіла, що обмовила мене й інших…

Виявляється, у неї рідкісний психічний розлад. Прокидається інша особистість. І творить усяке… У неї й довідка є! — Наївна жінка була рада, що помилилася в людині.

І продовжувала розповідати, що Юля насправді хороша. Просто в неї проблеми з головою. Але не часто…

— Ну а сусідки, які її тоді підтримали, вибачилися? — За збігом, Рита й Ольга були дружинами тих невірних чоловіків, із якими крутила роман Юлія. Саме вони найбільше й накидалися на тих, кого ображала нахабна сусідка.

— Ні… Але це ж не важливо… — Тітці Тані начебто навіть було незручно за Риту й Олю.

Такою вже вона була людиною. Гидоти робили інші. А соромно було їй.

Тітка Таня шукала світлі риси в людях до останнього. І з радістю їх виправдовувала.

Коли тітка Таня нарешті пішла, мама тихо запитала Інну:

— А як усе було по-справжньому?

Мати чудово знала свою доньку. Вона в неї була не зла. Просто намагалася хоч якось відновити справедливість. Особливо для тих, хто не міг за себе постояти… Урівнювачка…

— Мамо, справедливо. Ніхто з порядних людей не постраждав! — Інна говорила абсолютну правду.

Якби Рита й Ольга вибачилися перед тіткою Танею — вона б розповіла про зраду їхніх чоловіків із Юлею.

Ну а якщо вони недалеко від Юлі пішли — нехай продовжують вважати її багатою ексцентричною пані і підлещуватися до неї. Кожному своє.

***

Ось така правда життя, любі друзі: справедливість не завжди приходить офіційними чи гучними шляхами. Інколи її треба виборювати хитрістю, сміливістю та відром холодної води для тих, хто зазнався.

Інна, наша вчителька-фізкультурниця, довела, що фізична підготовка — ніщо без гострого розуму та доброго серця.

Пам’ятаймо: «На кривду є свій суд», і негідні вчинки завжди повертаються бумерангом.

А як ви вважаєте, чи варто відновлювати справедливість нестандартними методами, чи краще триматися лише закону і порядку?