Живемо ми з чоловіком уже вісім років, звичайна собі сім’я, наче. Працюємо обоє, добре заробляємо, дім, побут — усе як у людей. Він в офісі, я теж, та то не важливо.
Загалом, прибиралася я в шафі, де всякий мотлох лежить, і натрапила на його стару банківську картку.
Ту, якою він, здається, років п’ять не користувався. Пам’ятаю, казав, що рахунок закрив, але картка чомусь залишилася.
З чистої цікавості (ну, ви знаєте, як це буває, коли жінка щось знаходить) вирішила перевірити баланс через онлайн-банк. У мене є доступ до його акаунту, бо раніше ми все разом вели, типу сімейний бюджет.
Заходжу, вводжу дані — і очманіваю. Рахунок не закритий, на ньому рух. Регулярні перекази, раз на місяць, по 20-30 тисяч гривень. На якийсь незнайомий номер картки. Суми чималенькі, за рік назбиралося під триста тисяч, напевно. І це не разові платежі, а як за графіком. У голові одразу — бац! — картини зради.
Думаю: «Ось воно, тримає коханку, винаймає їй квартиру чи на забаганки гроші дає». Знаєте, як це буває? Серце калатає, руки тремтять. Я ж не дурна, розумію, що такі суми просто так не відлітають.
Може, подарунки, може, аліменти на сторону — хтозна. А ми тим часом економимо на відпустку, відмовляємо собі в дрібницях. Лють накочує така, що аж сльози на очі навернулися.
Сиділа, перебирала в думках усі підозрілі моменти за останній рік. Він став частіше затримуватися на роботі, іноді дзвонить і каже: «Затримаюся, справи».
Телефон свій не залишає без нагляду, раніше такого не було. І ще ця його відмовка про «стрес на роботі» — мовляв, втомився, не до пестощів.
А я думала, ну, вік, рутина. Тепер-то ясно: енергія йде на сторону. Коротше, назбирала я в собі цю бомбу й чекала, коли він повернеться.
Він приходить увечері, як ні в чому не бувало, з пакетом продуктів.
«Привіт, сонечко, як день?» — каже. А я вже на взводі.
Не витримала, одразу в лоб: «Що за перекази на твоїй старій картці? Кому ти гроші шлеш щомісяця?»
Він аж зблід, сів на стілець, мовчить.
Я кричу: «Не мовчи, негіднику! Це коханка? Скільки років ти мене дуриш?»
Витягла роздруківку транзакцій — так, я заздалегідь усе зберегла — і тичу йому в обличчя.
Він намагається відмахнутися: «Зачекай, не гарячкуй, це не те, що ти думаєш».
А я в крик: «А що я думаю? Що ти витрачаєш наші гроші на якусь дівку, поки я тут гарую!»
Скандал розгорівся неабиякий. Я плачу, він виправдовується, сусіди, напевно, все чули. Зрештою він зламався і видав правду. Виявляється, це не зрада. Він уже рік таємно виплачує борг свого брата.
Брат втратив бізнес — вклався в якусь авантюру, прогорів, набрав кредитів на величезну суму. Банки тиснуть, колектори дзвонять. Чоловік вирішив допомогти, але знав, що я проти.
Я завжди говорила, що його брат — безвідповідальний тип, вічно влипає в історії, і нічого йому потурати.
«Ти ж сама сказала, що не хочеш витрачати наші гроші на його дурниці», — каже він. Ось і приховував. Відкрив цей рахунок спеціально, переказував з нього, щоб я не бачила в основному бюджеті.
Я отетеріла.
З одного боку, полегшення — не зрада. З іншого — лють подвоїлася.
«Ти рік вів подвійну бухгалтерію? Брехав мені в очі? Чому не порадився?» — кричу.
А він: «Знав, що ти вибухнеш, як зараз. Думав, сам розберуся».
Скандал перейшов у розбір польотів.
Я йому: «Це не про гроші, а про довіру! Ми сім’я, а ти мене за дурну маєш?»
Він намагається обійняти, а я відштовхую: «Не підходь! Скільки ще таємниць у тебе?»
І ось тут він зам’явся, і я зрозуміла, що це не кінець.
Він довго не здавався, але відступати йому було нікуди, все виклав. Брат не просто прогорів. Він вплутався в ігри. Не просто бізнес розвалив, а він набрав боргів у казино онлайн, плюс кредити під це діло. Суми величезні, колектори вже погрожували фізично.
Чоловік каже: «Я не міг дивитися, як брат тоне, сім’я ж».
А я в шоці: «Сім’я? А ми з тобою — не сім’я? Ти ризикуєш нашими грошима заради ігромана?»
Він присягається, що це останні перекази, що брат обіцяє зав’язати, навіть у клініку якусь пішов. Але я-то знаю, такі обіцянки — порожній звук.
Коротше, скандал тривав пів ночі. Я кричала, що він мене зрадив, що довіра підірвана нанівець. «Рік брехні! А якби я не знайшла картку? Продовжував би потайки?»
Він сидить, голову опустив: «Прости, думав, захистити тебе від стресу». Захистити? Я ледь не розсміялася крізь сльози. Це ж не захист, а суцільна брехня.
У підсумку заснули в різних кімнатах, я ревіла в подушку до ранку. Наступного дня вирішила копнути глибше — не вірила до кінця його версії. Подзвонила його брату, типу, «привіт, як справи», а сама випитувала. Він мляво щось белькоче, підтверджує про борги, але щось у голосі не те.
Занадто знервований, ухилявся.
Через пару днів чоловік поїхав «у справах» на вихідні — сказав, до батьків, забрав тільки робочий телефон. А я, як параноїк, вирішила перевірити його основний телефон.
Знаю, соромно, але після такого — всі засоби хороші. Дивлюся історію браузера — і обомліла.
Пошуки по «як приховати перекази від дружини», «анонімні рахунки». А ще — чат у месенджері з якоюсь жінкою. Не коханка, начебто, але листування дивне: «Дякую за допомогу, без тебе не впоралася б».
І перекази на той самий номер! Я в люті, чекаю його повернення.
Він приїжджає, а я вже з доказами. «Хто ця жінка? Чому їй гроші?» — кричу.
Він блідне знову: «Це не те… Це дружина брата, ну, колишня. У неї проблеми після розлучення, діти на руках, а брат їй не допомагає».
Я: «Колишня дружина? Ти знущаєшся? Чому не сказав одразу?»
Виявляється, частина грошей йшла не тільки брату, а й їй — типу, сімейна солідарність. Чоловік приховував, бо знав: я терпіти не можу всю цю рідню, вони вічно в багні.
«Ти б сказала ні, а вони в біді», — виправдовується він. Я в сказі: «Так це вже не один борг, а ціла схема! Ти годуєш усю їхню сім’ю за наш рахунок?»
Ми могли б машину нову купити, або у відпустку з’їздити нормально, а він розбазарює все на чужі проблеми!
Він у відповідь: «Це не чужі, це моя кров».
А я: «А мене ти за кого тримаєш?»
У підсумку він пішов ночувати до друга, а я залишилася сама, перебираючи в думках усе. Думала про розлучення, серйозно, довіра зламана вщент. Як жити з людиною, яка роками платить усяким бідуючим родичам, поки я все до останньої крихти несу в сім’ю?
І ці перекази — хто знає, скільки ще таємниць?
Через тиждень, коли ми начебто помирилися — він квіти приніс, вибачався, обіцяв повний доступ до всіх рахунків — я вирішила закрити той старий рахунок сама.
Заходжу в банк онлайн, і бачу свіжий переказ. Знову на той номер! Сума невелика, але факт! Дзвоню йому на роботу:
«Ти знову? Після всіх обіцянок?»
Він у паніці: «Зачекай, це не я! Може, автоматичний платіж?»
Я не вірю: «Автоматичний? Ти мене знову за дурепу маєш?»
Виявилося, і це взагалі шок, брат зламав його акаунт. Ну, не зламав, а чоловік колись дав йому доступ, а цей негідник скористався й перевів собі ще, після того як через сварку гроші перестали надходити. Чоловік у шоці, дзвонить брату, кричить по телефону.
Брат зізнається: «Вибач, братан, крайня нужда». Я чую це і просто в ауті. «Твоя сім’я тебе ж і кидає! А ти їх покриваєш?» Чоловік зламався остаточно, плаче майже: «Я помилився, вибач. Більше ніколи».
У підсумку ми вирішили: рахунок закриваємо, брату — ні копійки більше. Чоловік пішов до психолога, типу, розібратися з цією «сімейною лояльністю».
Я теж думаю сходити — нерви на межі.
Але довіра… Вона не повернеться за день. Тепер перевіряю все, як слідчий, і він не проти. Скандал був страшний, але, може, струснув нас. Чи ні? Іноді ловлю себе на думці: а якщо ще щось спливе?
Чи варто прощати таке? Чи бігти, поки не пізно?
Чоловік і справді кається, тож думаю, що ситуація більше не повториться, але осад залишився. Сподіваюся, скоро ми про це забудемо, тим більше що без цих платежів грошей тепер вистачає на гарний відпочинок, скоро поїдемо розвіятися й зміцнити наш шлюб.
