За 7 років нашого з чоловіком шлюбу у нас зі свекрухою були безхмарні стосунки. Ольга Яківна поважала наш із чоловіком особистий простір, не лізла в наші справи, і ми з нею не конфліктували з побутових питань. Тому що спільного побуту в нас не було.
Жили ми з чоловіком на моїй території, пішли після весілля жити в приватний сектор, оскільки моя бабуся залишила мені свій будинок.
— Так, доведеться оновити, відремонтувати і дещо прилаштувати, – сказав чоловік, – але зате без боргів, а я завжди мріяв мати свій будинок з ділянкою, гараж, лазня, садок – краса.
Свекруха залишилася жити у двокімнатній квартирі, але із задоволенням у нас бувала.
— Я б, звісно, не змогла так жити, город я терпіти не можу, – говорила Ольга Яківна, – але у вас і справді, все так зручно влаштовано.
У нас зʼявилася донька, я чесно відсиділа в декреті сама, не здаючи дитину бабусям, мені було в радість возитися з донькою, та й матеріально ми могли собі дозволити жити 3 роки тільки на зарплату чоловіка.
А потім наші стосунки зі свекрухою різко зіпсувалися. Річ у тім, що до неї у квартиру переїхала її старша сестра, тітка мого чоловіка Ірина Яківна.
— Дочка вийшла заміж, – пояснила Ірина Яківна свій переїзд, – я молодим залишила свою квартиру. Нехай окремо живуть.
Крім доньки в тітки чоловіка був ще й старший син. Дуже невдалий синок, до речі. Михайло мав проблеми з законом за хуліганство, вдруге він дістав реальний термін, який і відбував на момент вселення Ірини Яківни у квартиру свекрухи.
— А куди цікаво повернеться Михайлик, – запитала я, – бо залишити квартиру доньці – це одне, а Михайлик за рік вийде на свободу.
— Михась. пише, що знайшов собі жінку і вони зніматимуть житло, – відповіла тоді моя свекруха, яка, мабуть, теж це питання проговорювала.
Більше я в ці справи не полізла: квартира не моя, а люди вони дорослі. Незабаром я вийшла на роботу, а через короткий час вже була в положенні другою дитиною. Дві смужки на тесті за часом збіглися з радісною подією: син Ірини Яківни вийшов на свободу.
Тільки знімати ніяке житло, як розумієте, він не став, а просто виник на порозі моєї свекрухи разом зі своєю дружиною-«заочницею».
О, супер!
— Мишко з дружиною кілька днів поживуть, – сказала тоді тітка чоловіка, – на роботу влаштуються і з’їдуть.
Наївна свекруха погодилася. Її сестра переїхала до неї в кімнату, а другу віддали «молодим». Природно, ні на яку роботу ніхто не влаштувався. Навіщо? Жити є де, дві пенсіонерки отримують пенсію і на холодильник замок не вріжеш.
Свекруха все частіше приходила до нас ночувати. Я нервувала, бо мені це категорично не подобалося.
— Вони скандалять часто, – говорила свекруха, – сестра звикла, це її син, а я не можу там.
— Мамо, – казав чоловік. – Вистави квартирантів, це наше житло, Ірина залишила квартиру доньці за твій рахунок виходить?
Свекруха пояснювала, що вона не може вигнати сестру рідну з дому, а та боїться виганяти сина зі співмешканкою. Ми вирішили взяти цю справу у свої руки і вирушили «виселяти» сімейство тітки чоловіка зі свекрушиної квартири.
— Куди ми підемо, – буквально завила Ірина Яківна, – Михайло з дружиною не працюють, у моїй квартирі дочка з чоловіком і дитиною. А Оля може і до вас переїхати, якраз у своєму будинку місця навалом, та й дружині твоїй із дітьми допоможе.
І свекруха дивиться на мене з надією: а може й справді, я до вас піду?
— Стоп, – кажу, – тобто, Ваша донька хоче з сім’єю жити окремо, а я маю жити зі свекрухою? Ніхто до мене в будинок не переїде, у свекрухи є житло. Тож вирішуйте свої проблеми не за наш рахунок.
Зрештою, Михайла зі співмешканкою було з поліцією видворено з квартири, Ірина Яківна, наговоривши нам гидоти, пішла жити назад до доньки. Зі свекрухою вона не спілкується.
Ми живемо у своєму будинку, у нас зʼявився син. І свекруха свого онука не бачила жодного разу. Вона не приходить, не дзвонить, не відчиняє двері власному синові. Чому?
А тому, що в цій ситуації я залишилася у всіх винуватою.
— Через твою дружину я втратила найближчу людину, яка в мене була, свою рідну сестру, – заявила чоловікові мама, – тепер страждають усі: Ірина, її донька та зять, Мишко та його жінка. А все через те, що твоїй дружині шкода було місця в будинку для твоєї матері.
Коли чоловік, налаштований мамою, спробував мені сказати, що й справді, не треба було так чинити, я відповіла.
— Подумай сам. Зараз вони страждають чому? Тому, що страждати не погодилися ми. А проблеми з житлом у кого? Хіба в нас?
Чоловік подумав і погодився. І озвучив цю думку мамі. Ну і теж став поганою людиною і підкаблучником.
