Одружений я вже п’ять років. Із дружиною у нас завжди були нормальні стосунки. Двоє дітей з’явилися одне за одним, і дружина була весь цей час удома з дітьми.
Але нещодавно вона вже вийшла на роботу, і я почав помічати, що вона трохи змінилася. Коли ми ще тільки одружилися, я не помічав, скільки часу вона проводить біля дзеркала.
Потім дві дитини поспіль, коли не можна було жодної косметики. Я не кажу, що вона не стежила за собою, але не настільки ж, як зараз. І не можу зрозуміти навіщо весь цей маскарад.
Збирається вранці на роботу понад годину. Довго підбирає одяг, зачіску, макіяж, перебирає свою косметику. Краса, звичайно, вимагає жертв, але все це мене дуже дратує, тому що я підводжу її на машині на роботу і весь цей час змушений її чекати.
Але справа не в цьому. Мені не подобається те, що моя дружина, прийшовши додому ввечері, одягає якусь стару розтягнуту футболку, стягне шпилькою волосся і вважає, що вдома можна ходити і так.
І у вихідні, якщо тільки ми нікуди не йдемо, одягнена вона так само. Я не ревную, але не можу зрозуміти, невже треба добре виглядати тільки на людях, а вдома, для мене та дітей, підходить і такий варіант.
Тим більше, що у нас дві дочки, і вони мимоволі вчаться такому ставленню до чоловіка. Коли я намагався поговорити з дружиною про це, вийшло лише гірше.
Вона образилася, і ми надовго посварилися. Сказала, що я не розумію її і не шкодую, що їй доводиться цілий день ходити на підборах, то можна вдома розслабитися.
Я ж не дозволяю собі не голитися у вихідні, чому до мене таке ставлення? Але ж є нормальний домашній одяг, а не тільки доношувати старі футболки, іноді це бувають навіть мої.
Я не кажу, що на роботі не потрібно виглядати доглянуто і красиво одягненою, але чомусь я повинен вдома дивитися, як вона ходить з маскою на обличчі і з накрученим на бігуді волоссям.
Останнім часом я у себе на роботі спостерігаю за співробітницями та мені цікаво, чи вони вдома такі ж красиві? Чому ж тоді наші жінки дивуються, що їм зраджують чоловіки?
— А що я такого зробив? — Ти ще питаєш? Ти при своєму глузді? —…
— У нього одна відповідь: йому було треба, — ображена Людмила. — А те, що…
— Катрусю, — промовив він проникливим голосом, заглядаючи мені у вічі, — вибач, не міг…
— Я просто не зможу там жити, от і все. І нерви мені ані зараз,…
— А ми б допомагали, якби зять до нас інакше ставився, — каже подрузі Ірина…
В Алли скоро день народження. Вона сиділа, втупившись у вікно, й байдуже розглядала перехожих, що…