Юрко відчинив двері, побачив, що мама на кухні, і хотів тихенько прошмигнути в кімнату.
Але вона почула і крикнула,
— Юро! А ну йди сюди, чого ховаєшся?
Юрко підійшов боком, побачив, що мама тісто місить, одразу зрадів,
— Мамо, а з чим пиріжки будуть? А з м’ясом будуть чи з маком? Усілякі? – він так зрадів, що тут же втратив пильність, і мама побачила, що в нього синє око.
— Господи, Юро, ну що знову? Батько з роботи сьогодні має повернутися, а ти в такому вигляді, а ну ходімо!
Вона відліпила від своїх рук м’яке й піддатливе тісто, дістала мазь, вправно наклала Юркові навколо ока й приклала згорнутий бинт, – Тримай так і йди полежи, а то бинт відвалиться, з ким ти знову щось не поділив?
Юра не відповів і хотів утекти в кімнату, але вона його за руку схопила, – Говори, поки батька немає!
— Це Васька, мам, він знову став дражнитися, що ти від тата гуляєш і сміявся гидко!
— А ти?
— А я сказав «брешеш» і йому в ніс дав. А він мені в око, а я втік. Він же бреше все, ти таткові пиріжки печеш і чекаєш на нього, так мам? Ну коли тобі розгулювати?
— Все вірно, дурниці говорить цей Василь, не слухай його і не лізь, він тебе старший і сильніший. Кому треба, той правду знає.
Наталя погладила сина по голові, а сама подумала, що з чоловіком треба поговорити.
І взагалі може поїхати краще звідси? Андрій їй життя не дасть, так і буде гидоти через пасинка свого передавати. Може він усе ще думає, що Наталка готова з ним, за спиною чоловіка?
По собі міряє, негідник…
З Андрієм Наталя ще зі школи дружила, любила його, і він її в коханні клявся. Бузок їй ламав і тягав оберемками. Відслужив і повернувся, а Наталка його чекала. Справа до весілля йшла, Андрій уже й гостей назвав.
Жити вони збиралися в нього, одного разу зайшли, коли його матері з батьком не було. Андрій їй показував, як він кімнату для них відремонтував. Закликав на диван Наталю, обійняв і цілувати почав, – Ну що ти, ми ж майже чоловік і дружина! Адже ти ж моя, Наталко, – шепотів їй Андрій, і вона здалася під його ласкою.
І справді, вони ж майже одружені!
А за тиждень до весілля йшла Наталя повз будинок Андрія, а в його напіввідчиненому вікні світло приглушене і голоси чиїсь чутні.
Вона спочатку хотіла гілкою у вікно постукати, щоб коханий визирнув.
Але раптом упізнала другий голос, так це ж Валя, Валька, сусідка Андрія. Вона за ним давно бігала, відбити в Наталі намагалася. Андрій сміявся, що вона йому набридла, що йому, крім Наталі його, не потрібен ніхто. Потім в неї зʼявилася дитина, невідомо від кого. Дивно, що ця Валька в його кімнаті робить так пізно?
Наталя встала на колоду і зазирнула у віконце. Краще б вона цього не бачила, там були Андрій і Валя, він цілував її і шепотів усе те, що й Наталі…
— Та це випадковість, вона зайшла поговорити, ну а потім так вийшло, – виправдовувався Андрій, але Наталка його і слухати не хотіла.
Тоді Андрій розлютився, – Ну так, ти ж у нас недоторкана, ти особлива, теж мені пані! А я мужик, мені чекати стільки тебе не хочеться!
Наталка від розчарування мало не захворіла. Жити не хотілося, а хотілося зробити Андрію боляче, болючіше, ніж він їй! І вона зважилася…
Наталя знала, що Єгор у неї давно і безнадійно закоханий. Він був її другом тоді, коли Наталка чекала Андрія, поки той служив.
І взагалі Єгор ще зі школи до неї намагався залицятися і казав, що кохає. А ще жартував, що вкраде Наталю з весілля і вона буде його дружиною. Тому що тільки він по-справжньому кохає її і вона з ним буде щаслива…
Єгоре, я згодна бути твоєю дружиною, – у Наталі був такий вираз обличчя, що Єгор усе зрозумів.
Він не став її ні про що розпитувати, а просто пообіцяв, – Ти про це ніколи не пошкодуєш, Наталко! Ти ж мене знаєш!
Коли Андрій дізнався, що його Наталка виходить заміж за Єгора, він немов сказився. Хотів спочатку будинок його під палити.
А потім вирішив краще Наталці дошкулити, та по-іншому.
На Валюхі вирішив Андрій одружитися, вона жінка весела, жвава, щоправда сина в неї від якогось заїжджого. Ну так це дурниця, головне баба буде під боком, та й Наталці на все життя образа буде очі колоти!
Весілля з Єгором для Наталі як у тумані пройшло. Жити у неї стали, у Єгора мати з батьком, бабця, та сестра з чоловіком і двома дітьми. А незабаром Наталя зрозуміла, що вона носить дитину і злякалася, а раптом це Андрія дитина, що ж буде, що вона накоїла!
Коли Юрко зʼявився на світ, вона все в нього вдивлялася. Але потім раптом заспокоїлася, впевненість прийшла, що ні, це Єгора син. Андрій до них якось напідпитку завалився, став нести повну нісенітницю, Єгора за руку схопив, – Чужого сина ростиш.
Єгор спокійно випровадив гостя непроханого, – Іди проспись і не лізь у чужу сім’ю, за своєю краще дивись.
А якось Андрій на вулиці до неї підійшов, – Наталко, коли нудно з Єгором стане, ти заходь, адже пам’ятаєш мене ще, га?
Наталя дивилася на Андрія і їй було огидно, невже вона його любила колись. Слава Богу, що так вийшло, і вона не його дружина!
— Дай пройти, Андрію, я вірна чоловіча дружина, а ти мені ніхто, запам’ятай це!
Андрій розлютився, але вигляду не подав, хоча досі меле все підряд при Ваську, при пасинкові. Спеціально, щоб той потім на вулиці хлопчакам ляпнув погані слова про Наталю.
А з Єгором вона раптом себе відчула тією самою, коханою і єдиною. І прикипіла до нього, вже чекала на нього з його поїздок в іншу область на роботу. ВІн працював на лісопилці.
Ось і двері грюкнули, Єгор повернувся!
— Заходь, втомився мабуть? Давай знімай робочий одяг, ось я чисте приготувала. Ти мийся, а я накрию стіл. А ти що такий загадковий?
— Та Андрій сьогодні заїжджав на роботу до мене, зруб замовити хотів. Побачив одну купку, загорівся, віддай, каже, за будь-які гроші. А я його засмутив, кажу що це я для сім’ї своєї приготував. У нас син, а скоро, кажу, донька буде, новий дім потрібен, – Єгор знімав спецівку, плечі в нього широкі, м’язи так і грають.
Наталя сперлася об одвірок і раптом замилувалася чоловіком.
Він відчув її погляд, обернувся, – Ти чого, Наталко? Доньку хочеш зараз зробити, думаєш, я дурниці кажу, так?
— Та ні, просто дивлюся на тебе і думаю, що кохаю тебе і така щаслива, що я твоя дружина!
— Уррра, тато приїхав, раптом вискочив із кімнати Юра із синцем під оком і кинувся до батька.
— А це що за явище? – здивувався Єгор.
— Це твій син маму захищав від дурних наклепів, – Наталка посміхнулася і обійняла їх обох.
— Одні мужики в будинку, точно треба доньку! Тим паче скоро новий дім буде.
І нікуди не треба їй їхати, справи їй немає до якогось Андрія.
У Наталі своє щастя і вона заміжня за найкращою людиною на світі.
