Олена взяла за ручку новеньку валізу і покотила її до вхідних дверей. Внизу чекало таксі.
«Аби нічого не забути!» — з легкою тривогою подумала вона.
Перш ніж вийти, Олена присіла в передпокої на пуфик. Усього на пару секунд, як велить звичай — посидіти на доріжку, щоб шлях був легким.
Сьогодні вона їхала на море разом зі своєю давньою приятелькою. Настрій був піднесений — попереду чекав чудовий відпочинок!
Олена обвела прощальним поглядом квартиру, відчинила вхідні двері і… аж зойкнула.
Жінка ледь не налетіла на колишнього чоловіка Геннадія, який стояв зараз у під’їзді перед дверима Лени як безмовний ідол.
– Фу ти, дідько! От налякав! Ти чого тут притулився? Ледь не гепнулася через тебе! — накинулася на нього Олена.
– Я додому прийшов, Лєнко, — безхитрісно видав Геннадій і розплився в усмішці.
– Додому? Коли в тебе почалася амнезія, Геннадію? Твій дім — в іншому місці! Забув?
– А я повернувся, Лєнко. До тебе повернувся. Там у мене все. Немає більше любові, лише ненависть. Я помилився. Так буває, — на підтвердження своїх слів чоловік продемонстрував колишній дружині сумку з речами і безтурботно посміхнувся.
– О, позбав мене подробиць твоїх особистих драм. Тепер це тільки твої проблеми. Та й, знаєш, уже якось нецікаво. А я дуже поспішаю, бачиш же, їду, — викотивши валізу і відсунувши нею колишнього чоловіка вбік, сказала Лена.
– А куди ти, Лєно? — із подивом витріщився на багаж Геннадій.
– На море. Але тебе цей факт жодним чином не стосується, — впевнено промовила жінка.
– На море? А з ким же, Лєночко? — здивувався Геннадій. — У тебе що, чоловік з’явився?
– Слухай, відчепися, га? По-хорошому прошу! Відвали і дай мені пройти. Я через тебе на таксі запізнююся! Із розпитуваннями ще лізе, геть знахабнів, — невдоволено промовила вона.
– Ну, добре, поїдь. Ти заслужила відпочинок. А можна, Лєнусю, я залишуся тут, у нашій квартирі? І буду тебе тут чекати?
– Ти здурів, чи що, Геннадію? Дах поїхав від нещасливого кохання? З якого це дива ти мою квартиру називаєш нашою? — обурилася Лена. — Після розлучення я виплатила тобі половину її вартості. А потім виписала тебе звідси й стала повноправною господинею. Так що про цю житлоплощу забудь. І якщо тобі ніде жити — іди в готель або кут винаймай! А про цю квартиру навіть не заїкайся. У мене тут не богадільня!
Вона нарешті відсунула вбік колишнього, який заважав їй, замкнула двері й упевнено попрямувала до ліфта.
– Лєночко, ну навіщо ти так? Невже в тебе зовсім нічого до мене не залишилося? Прошу тебе, будь людиною! — Геннадій зайшов слідом за жінкою в ліфт і там знову продовжив свою жалісливу промову.
– Геннадію! — перебила його Олена. — Ти пам’ятаєш, що говорив мені, коли йшов?
– Так. Здається, пам’ятаю…
– Ні, не пам’ятаєш. Судячи з твоєї поведінки, у тебе явні провали в пам’яті! Ти запевняв мене, Гено, що зустрів любов усього свого життя. І до такої жорстокої і бездушної жінки, як я, ніколи не повернешся.
А ще, — тут Олена посміхнулася, — ти мені сказав, що навіть якщо на всій землі залишиться одна-єдина жінка, і це буду я, то ти нізащо не будеш зі мною разом. Ось що ти мені казав, Геннадію. І, на відміну від тебе, я дуже добре ці слова запам’ятала.
– Ну що ти, Лєнко! Це ж був жарт. Ну жартував я так, розумієш. Гумор у мене такий. Або просто погарячкував тоді. Чого тільки не наговориш спересердя!
– Ну-ну, гумор, — Олена знову посміхнулася, здивовано похитавши головою.
– Я йшов сюди і хотів сказати… Немає нікого ріднішого на землі, ніж дружина, з якою прожито стільки… часу, життя… Я тільки зараз це так виразно усвідомив! Ти, Лєночко, моя найрідніша людина!
– Що, під зад коліном дали тобі, Геночко? Випхала улюблена? Грошенята за квартиру скінчилися, і бувай, Генчику! — з іронією запитала колишня дружина.
– Лєнко, ну що ти, їй-богу! Чого одразу — гроші? Розлюбив я її, розумієш? Розлюбив! Вона виявилася підлою жінкою.
– Нічого, розлюбив одну — полюбиш іншу. Ти тепер у цій справі професіонал. Досвід є. Можеш майстер-класи давати. Грошей, правда, вже немає, але це не біда. Може, якась і такого полюбить — без житла і без грошей.
Під час розмови Лена розглядала себе в дзеркалі ліфта, поправляючи зачіску. Із задоволенням відзначила, що добре виглядає. І макіяж їй до лиця, і нова стрижка. І з тоном щойно купленої помади вона не прогадала. А ось колишній чоловік виглядав так собі, пошарпаний якийсь, постарілий.
– Але ж ти… Ти засмучувалася тоді, Лєнко, я пам’ятаю. Навіть плакала, коли я йшов. Адже було ж? — не вгавав Геннадій. — Я як згадаю твої сльози, кохана, у мене всередині все перевертається! Так шкода тебе, люба моя, віриш?
Лена мовчки хмикнула — ось заливає! При цьому з досадою подумала про те, як би не запізнитися б на вокзал. Затори по місту, передавали по радіо, а тут цей ще причепився, як банний лист до одного місця. Непорозуміння якесь! Приперся ж назад! Совісті вистачило.
А Геннадій продовжував, немов не бачачи іронії колишньої дружини.
– Ну що я за дурень! Як міг піти від найближчої та найріднішої людини. Проміняти на кого? На бездушну ляльку! На фантик, всередині якої виявилося порожньо.
– Браво! Довго текст учив? Раніше не помічала в тебе акторського таланту. Та й актор із тебе — так собі! Геннадію, ти жалюгідний, правда! Припини, не сміши мене. Все, я в машину, а ти на всі чотири сторони! Прощавай!
Лена вийшла з під’їзду і попрямувала до таксі, везучи поруч із собою новеньку валізу, яку все намагався забрати в неї Геннадій.
– Лєночко, ну почекай же! Ми не закінчили з тобою! Ще не домовилися. Ну прошу тебе, будь людиною, зупинися, не їдь. Хвилину прошу лише в тебе! — чоловік був у розпачі.
Все пішло не за планом. Колишня дружина поводилася зовсім не так, як він собі це уявляв.
Геннадію здавалося, що Олена його любить і важко переживає їхнє розлучення. Принаймні, саме так вона поводилася, коли він ішов, — плакала, кричала, обзивала його образливими словами.
І ця обставина давала чоловікові право думати, що повернення можливе. Що будь-якої миті він може повернутися до колишньої дружини, покаятися і буде прийнятий назад.
Адже Олені так погано одній! А гроші, які він отримав від неї за цю квартиру… Ну що гроші? Це ж нісенітниця. Зараз Геннадій про них якось і не думав. Заробить ще. Аби тільки Лена його пробачила. Аби пустила назад.
– У мене прохання до тебе, Лєночко, — бачачи, що колишня дружина сідає в таксі, затарахтів чоловік. — Пропиши мене назад, га? Адже ми ж рідні люди. У нас із тобою син, онуки. Будемо жити як раніше. Ну що ми, не знайдемо сили пробачити одне одного? Ми ж цивілізовані люди.
Адже, якщо розібратися, то ти теж ображала мене, Лєно. Просто ти не пам’ятаєш, а я добре пам’ятаю. Пам’ятаю все. Але я тебе вже давно пробачив. І ти теж пробачиш. Це просто, люба моя! Тільки спробуй.
– Геннадію, не тримай двері й відійди від автомобіля, дай мені поїхати. Між нами все закінчилося рік тому. Прощати я тебе не збираюся. А вже твоє прощення мені взагалі без потреби, повір!
І забудь ти сюди дорогу. Немає в тебе більше тут ні дому, ні дружини. І ти сам усе це про… проґавив. Уже вибач. Все, я і так уже запізнююся через тебе. Єдине, можу порадити поїхати до сина. Якщо тобі зараз ніде жити, можливо, Ігор дозволить тобі тимчасово зупинитися в нього.
У будь-якому разі, тобі потрібно заново будувати своє життя. З нуля. Іноді наші помилки нам дуже дорого коштують. Тепер ти в цьому переконався сповна.
Лена нарешті змогла зачинити дверцята, і таксі відвезло її назустріч чудесному відпочинку.
А Геннадій набрав номер сина.
– Ігорю, привіт! Синку, тут така справа, мені зараз ніде жити. Мама не пустила мене до себе. Звісно, вона права, її можна зрозуміти. Може, у вас із Юленькою можна пожити якийсь час? Зовсім недовго, пару місяців.
А потім я маму спробую вмовити. Вона пробачить поступово, я так думаю… Що? Ремонт затіяли і самі тулитеся в одній кімнаті? Ясно, синку. Зрозумів тебе. Ну що ж… Бувай, Ігорю. До зв’язку.
«Доведеться шукати кімнату. Віктор мені вже відмовив, і Степан теж. Друзі теж називаються! Та й ця жадібна Алка, якою ж підлою вона виявилася! Обібрала мене як липку і вигнала геть. І чому я нічого не купив собі на ті гроші, що дала мені Лена за мою частину квартири?
Зараз хоча б кімната була своя. Так, мізки іноді теж потрібно вмикати, а не тільки емоції та почуття», — сумно подумав Геннадій, згадуючи про свій бурхливий роман з молодою колегою.
Ось і таке буває у житті!)
