Галя знала, яке важливе це деревце для Ніни Єгорівни й сміливо кинулася захищати його. Але собака встиг зламати берізку і вкусив Галю за ногу

Наталя підписала папери, отримала гроші за будинок і полегшено зітхнула:

— Ну ось і добре, а то я вже мучилася з цим будинком. У ньому жили мій хрещений з тіткою Галею, їхній син Олексій забрав до себе, в Кременчуг, і попросив мене продати його.

— Будинок хороший, Ви не переживайте, і люди в ньому хороші жили, щасливо жили. І Вам тут добре буде. Тільки прохання в мене, під вікном будинку берізка росте, стара вже, але не рубайте її, будь ласка, не проста це берізка.

Наталя бачила, що заінтригувала покупців, молоду сімейну пару, і почала розповідь.

…Коля не переносив міцних напоїв, він знав, що йому буде погано від одного тільки запаху і, як міг, цурався цього сумнівного задоволення.

Але одного разу з двома старшими товаришами по роботі, Коля працював трактористом у радгоспі, після роботи зайшов до одного з них додому. Мужики швидко зметикували на стіл, дружина господаря теж із задоволенням до них приєдналася.

Як Коля не відмовлявся, його вмовили зробити ковточок, мовляв, у їхньої доньки сьогодні день народження, вісімнадцятиріччя. Коля тут же захмелів, попросив познайомити з іменинницею, господарі за руку притягли худеньку, перелякану дівчину і засміялися:

— Подобається, одружуйся!
— І одружуся! — випнув груди Микола і заснув.

Наступного дня був вихідний, Микола прокинувся у своєму ліжку, погано пригадуючи вчорашній день. Мама докірливо хитала головою, але не лаялася, вона знала, що це не повториться.

Раптом вони почули сміх і скрип їхньої хвіртки. Вийшли на подвір’я і Микола побачив ту саму дівчину з її батьками, які вже прийшли. У неї в руках була сумка з речами.

— Ну що, зятю, приймай наречену. Просватали ми тобі вчора нашу Галю, нашу рідненьку! — сказала її мати.

Ніна Єгорівна, мама Миколи, з жахом дивилася на тих, хто прийшов, і нічого не розуміла. А «теща» підштовхнула до Миколи червону від сорому дівчину. Галя підлетіла до нього, зупинилася і раптом крізь сльози зашепотіла:

— Будь ласка, погоджуйтеся, я потім піду, куди-небудь піду, не можу більше з ними.

Микола подивився в її чисті, мокрі від сліз очі й голосно сказав:

— Сказав — одружуся, значить, одружуся. Я забираю Галю. Але продовжувати пити йдіть до себе! — і виштовхав за хвіртку “родичів”.

Ніна Єгорівна завела Галю додому і налила їй гарячого чаю зі смородиновим листом. Тоді Галя й розповіла, що її справжня мама три роки тому загинула, тата вона ніколи й не знала, а це її тітка з чоловіком.

Спочатку вони її удочерили, а потім пошкодували про це, своїх дітей у них не було і чужа виявилася непотрібною. Минулого року Галя закінчила школу, майже на «відмінно».

Але вступити нікуди не змогла, тітка не дала їй грошей на дорогу, змусила вийти на роботу, на ферму. Сказала, заробиш, поїдеш вступати, а сама всі гроші забирала і витрачала.

— Ви не переживайте, я не буду вас обтяжувати. Можна, я трошки у вас поживу, ось отримаю зарплату, розрахуюся з роботи, і поїду… — Галя так жалісливо дивилася на Миколу і Ніну Єгорівну, що вони, звісно ж, не змогли їй відмовити.

Коли Галя зрозуміла, що виганяти її ніхто не збирається, вона з радістю запитала, що потрібно зробити в домі і, насилу, але вмовила Ніну Єгорівну довірити їй якусь роботу. Маленька, тендітна дівчина виявилася дуже вмілою господинею, робота так і горіла в неї в руках, а пиріжки, спечені нею, просто танули в роті. Галя ще й приспівувала таким гарним голосом, що Микола з мамою заслуховувалися.

Якось увечері, після роботи, зробивши всі справи по господарству, Микола з Галею сиділи на лавочці біля будинку. Коля показав на молоду берізку, що росте поруч, і розповів, що її посадив його старший брат Іван.

Він військовий, служить на Сході й приїжджає дуже рідко. В останній свій приїзд, три роки тому, він і посадив деревце, мамі на пам’ять, сказав, що якщо берізка здорова ростиме, значить, і в нього все добре.

Ніна Єгорівна тепер щодня дивиться, чи не сохнуть листочки на ній. Розуміє, що це жарт, а все-одно перевіряє. Адже в неї крім синів і немає нікого, з чоловіком не склалося, розійшлися вони ще молодими, до батьків своїх вона на місцеве кладовище ходить.

От і переживає за Ваню. Галя встала з лавки, підійшла до деревця і ласкаво погладила його ніжні листочки. Минуло два тижні, через два дні Галя хотіла писати заяву про звільнення з роботи та збиратися в дорогу.

Куди вона поїде, точно вона ще не вирішила, напевно, в місто на фабрику. Там дають гуртожиток і можна вступити до інституту на заочне.

Микола не хотів, щоб Галя їхала, з нею в будинку стало веселіше і навіть якось світліше. Після роботи він ніде не затримувався і біг додому, щоб скоріше побачити цю тендітну дівчину з красивими веселими очима.

Якщо вона трохи затримувалася зі своєї роботи, він виходив її зустрічати, боячись, щоб із нею нічого не сталося. Галя теж із сумом говорила про свій від’їзд, але вони обидва, Микола і Галя, соромилися зізнатися, що вже зовсім не байдужі одне одному. Тільки Ніна Єгорівна посміхалася, дивлячись на них.

На ранок Микола прокинувся різко і спочатку не міг зрозуміти, що відбувається. Потім зрозумів, що чує гучний крик Галі й собаче гарчання та гавкіт. Коля вибіг на вулицю і побачив поламану берізку і Галю із закривавленою ногою, яка відбивалася від сусідської вівчарки, у якої звисав обривок ланцюга на шиї.

Микола підбіг, за нашийник відтягнув від дівчини собаку, передав вівчарку переляканому сусідові, який вибіг зі свого двору, і підхопив Галю на руки. Він прямо на руках відніс Галю в медпункт, що знаходиться на сусідній вулиці. Коли рану обробили й дівчина заспокоїлася, вона розповіла, що вранці вийшла з дому і побачила, як величезний собака гризе їхню берізку.

Галя знала, яке важливе це деревце для Ніни Єгорівни й сміливо кинулася захищати його. Але собака встиг зламати берізку і вкусив Галю за ногу.

— Ніна Єгорівна, з вашим Ванею все буде добре, Ви не переживайте, — посміхаючись, заспокоювала дівчина маму Колі.
Ніна Єгорівна міцно обійняла Галю, посміхнулася і, дивлячись на сина, сказала:

— Таку захисницю ми нікуди не відпустимо, правда, Коля?

Коля швидко закивав головою і сказав Галі:

— Я ж сказав, що одружуся з тобою. Ось тільки, що ти тепер скажеш? Чи дозволиш ти одружитися з тобою?
Галя поморщилася і Микола злякано зітхнув.

— Ні, це нога болить, — усміхнулася Галя, — Я згодна. Тільки у вас я відчула себе по-справжньому вдома і я дуже хочу, щоб став моїм чоловіком, Коля.

У відповідь на запрошення Іван надіслав листа з привітаннями, просив вибачення, що приїхати на весілля не зможе, і розповів, що місяць тому сильно захворів і потрапив у лікарню, але нехай мама не переймається, він уже зовсім одужав і навіть… скоро одружиться з медсестрою, яка його лікувала.

Валя дуже хороша і добра, мамі обов’язково сподобається. Ось вони наступного літа обов’язково і приїдуть, уже вдвох.
Мама прочитала лист і вдячно подивилася на Галю:

— Це ти його врятувала, донечко, і наречену свою він не випадково там зустрів.

А берізку ту все ж спромоглися виходити, дала вона нові гілочки й потягнулася ними вгору, до сонечка, немов благословляючи дві молоді сім’ї.

Покупці наче зачаровані слухали Наталю і пообіцяли подбати про це дерево. А за кілька днів, проходячи повз продану хату, Наталя побачила, як нові господарі разом зі своїм маленьким сином саджали поряд зі старим деревом молоду, тоненьку берізку, і посміхнулася.

You cannot copy content of this page