Урожай картоплі цього року зашкалив. Ганна, дивлячись на цілу купу, задумливо сказала:
— Синку, треба продавати. Ой ну куди нам скільки?
Син Славко ліниво кинув:
— Худобі згодуємо.
Ганна підвищила голос:
— Ні, я вирішила. Збирай у мішки і вези в місто продавати. На ринок не ходи, там платити треба. У дворі під будинком розташуйся, міські з руками відірвуть. А якщо неприємність якась, ось тобі папірець з адресою. Скажеш, що їй привіз, але місто погано знаєш, не доїхав. Зрозумів?
Славко заканючив:
— Ну, мамо, який із мене торговець? Я ж не зможу.
Ганна примружилася:
—А сидіти на материнській шиї вже двадцять вісім років можна? Скільки разів казала, одружуйся. Ні, ти в нас і цього не можеш. То та не та, то інша. Чи ти мені пропонуєш, мішки на собі тягати? Та й копійка зайвою ніколи не буває. Завтра дядько Іван за тобою заїде.
— Ось двір великий начебто, ти головне не губися. Бачиш бабусь на лавці. Підійди до них і скажи, що продаєш і ціну скажи. Вони швидко тобі покупців знайдуть. А я поїхав, у мене справи, – порадив дід Іван.
Славко послухав і підійшов до бабусь:
— Ось картоплю хочу продати, вам не треба? – Вони пожвавішали: – А яка ціна, внучечку? – Він назвав ціну. – Це підходяще, зараз тобі покупців знайдемо. Нам тоді знижку за підмогу зробиш? – Славко кивнув – А як же.
Через півгодини біля альтанки вишикувалася черга. Славко тільки встигав повертатися. Люди розходилися задоволеними. І картопля гарна, одна до одної і не так дорого, як на ринку. І коли залишився останній мішок, раптом під’їхала поліцейська машина.
Молодий хлопчина у формі підійшов і суворо запитав: – Несанкціонована торгівля? Де документи, дозвіл? – Славко відчув холодок по спині. Зараз як дадуть штраф, що й грошей за картоплю не вистачить. І тут він згадав слова матері: – Ні, я не продаю. От попросили мішок знайомій відвезти, а я не місцевий. Уже півміста пройшов, вирішив відпочити. Ви не підкажете, куди мені йти? – і подав папірець з адресою. Той підозріло на нього подивився, типовий сільський дурень, а вголос сказав: – Ну давай проїдемо за адресою, подивимося, чекають на тебе там чи ти нам тут брешеш…
Вони під’їхали до невеликого будиночка на околиці. Поліцейський постукав у ворота. З хати вийшла пишнотіла тітка в хустці:
— Що трапилося? – Той, показуючи на Славка, сказав:
— Ось цей, громадянин, запевняє нас, що віз вам мішок картоплі, але заблукав. Ви його знаєте?
Жінка розкинула руки і давай Славка обіймати: – Ми тебе ще зранку чекали. Заблукав, бідолахо? – а сама у вухо шепоче – Не стій стовпом, хоч підтакуй. А поліцейському каже: – Це ж наш, Славко. Просто він у нас ніколи не був, тому й заблукав. Правда? – Той усміхнувся – Так, тітко Зіна.
— Вибачте, подумали, що бреше. А жінка милим голосом відповіла – Це вам спасибі. Що допомогли.
Поліцейські поїхали, а жінка повернулася до Слави:
— Ну неси свій мішок у сіни. А ти нічого собі, такий. Кріпкий хлопчина. Це добре. А звуть мене не Зіна, а тітка Валя, запам’ятай, – і засміялася. Славік не зрозумів, чого вона його нахвалює, але про всяк випадок усміхнувся.
Тітка Валя гучно крикнула:
— Танюхо, іди сюди, знайомся.
З хати вийшла копія матері, тільки молода і симпатичніша…
— Це, Славко, моя донька. А ти, донечко, не стій стовпом, іди на стіл приготуй. Слава напевно голодний.
Той кивнув:
— Є трохи.
Тітка Валя наказала: – Он іди в тазу вода стоїть, вмийся і в хату заходь.
Коли Славко зайшов до хати, мало не ахнув. Такий стіл, мати тільки у свята накриває. І салати, і соління, і курка ціла димить на блюді. Він ковтнув голодну слину. Тітка Валя скомандувала:
— Чого стоїш? Сідай он поруч із Танюхою і пригощайся, – і хвацько витягнула пляшку, – І я з вами посиджу.
Після першого ж прийому, Славко захмелів. І одразу жінки стали такими красивими і добрими. Він обсипав компліментами Тетяну. Та червоніла і все підливала йому потроху. Славко так набрався, що заснув за столом. А вранці прокинувся не один.
Тітка Валя, наливаючи йому розсіл, суворо сказала: – Так от, Славо, такі справи. Сам розумієш, сплутав дівку, одружуйся, – він спробував заперечити, – та я не пам’ятаю нічого.
Але та начебто не чула і продовжувала: – Зараз поїдемо до вас, про весілля домовлятися.
За весільним столом Ганна і Валя обійнялися – А не погано ми постаралися, та подруго. Дивись яка пара вийшла. Треба було раніше їх познайомити, але приводу не було. А тут і привід і трохи напору. Усе таки ми молодці з тобою, подружка, вірніше сваха. Ну давай за дітей наших. Щоб щастя їм нескінченного і онуків побільше.
Подруги були щасливі, як і їх діти.
