— Гаразд, я поговорю з нею, дізнаюся, чи погодиться, а тоді скажу, скільки грошей вам треба буде їй заплатити, — Наталя ледве стримала посмішку, бо знала, що зараз почнеться. — Яких ще грошей? Що ти верзеш? Звідки в нас такі грошиська?

— Ні, ось не знаю навіть, як ти збираєшся заводити дитину в такому віці, — похитала головою Ніна, дивлячись на такий же великий живіт зовиці, як і її власний. — Про дитину треба думати, коли ще молодий, маєш сили, час і все попереду, а не коли вже сам ледь дихати починаєш.

Наталя подумки прикрила обличчя долонею. Хто б сумнівався, що Ніна залишить цю тему в спокої. І, до речі, наодинці вона вже з цією “пташкою”, яка вічно тримає мозок на положенні «вимкнено», розмовляла.

Добре так розмовляла. Пташка обливалася гіркими сльозами і божилася, що фільтруватиме, що каже, і свою приховану агресію проти Наталі застосовувати не буде. А зараз “пташка” наче забула, як сльозами вмивалася і клялася, що більше цього не повториться.

— Вадиме, ходімо додому? — попросила вона чоловіка. Влаштовувати сцену при матері не хотілося. Можливо, Ніна про це знала, ось і скористалася ситуацією, щоб вколоти Наталю своїм типовим “начебто випадковим” пасажем про її вік.

— Так, ходімо. А тобі б, дівчино, за язиком постежити.

— Ой, та що я такого сказала… — ну все, губки бантиком, очима кліп-кліп… І ж знає, що безкарною не залишиться, але все одно втриматися не може.

Залишила Наталя батьківський дім раніше, ніж планувала. І на вушко все ж прошепотіла мамі, щоб та намагалася приймати дві родини в гостях у різний час.

— Наталко, ну як же так! Ви ж обидві “пузатенькі” у нас, мали б уже порозумітися. А діток як подружити збираєтеся?

“Ніяк не збираюся особисто я”, — Наталя, яка неодноразово оцінила, що собою являє дружина брата, нізащо не довірила б їй свою дитину під нагляд. Та й спілкування з такою родичкою намагатиметься за можливості обмежити. Пощастило, що з братом вони через різницю у віці не дуже близькі, а тому — по ньому таке рішення не вдарить…

О, до речі, про брата вчасно згадала…

— Ромо, привіт. Вихідні скасовуються, ми вас більше не чекаємо.

— Що, знову погризлися? — брат ні на чий бік у конфлікті не ставав, ставлячись з однаковою зневагою до скарг обох сторін.

— Так, погризлися, — кілька років тому Наталя б ще спробувала йому щось пояснювати, доводити й обурюватися, але зараз… Ну от товстошкірий у неї братик, ні захисника з нього особливо не вийшло, ні хоч трохи емпатичної людини. Вже що виросло…

— А один я можу прийти?

— Один — можеш. Але якщо з тобою твоя жінка причепиться — ми тебе не пустимо. Ти мене знаєш, я як сказала — так і зроблю.

— Та в курсі я. Сам прийду.

На вихідних була запланована невелика вечірка “для своїх” на честь оголошення статі майбутньої дитини. Ідею цю озвучив Вадим — підглянув у якомусь серіалі.

Ну а Наталя не була проти, оскільки пригощати гостей планувалося ролами та піцою, тож з готуванням довго не доведеться морочитися.

Звісно, що після вечірки, на яку брат прийшов, їй зателефонувала Ніна і розхникалася про те, як несправедливо було з боку Наталі запросити тільки її чоловіка.

— Чому несправедливо? Він мій брат, а ти ніхто.

— Я його дружина.

— І що? Мені ти ніхто, та ще й язика за зубами тримати не вмієш.

— Ти що, образилася? Ну що я такого зробила, подумаєш, пожартувала невдало. І взагалі — я чекаю дитину, у мене гормони.

Пояснювати Наталя нічого не стала — поклала слухавку і не відповідала на наступні дзвінки. Замість них прийшло повідомлення:

«Ну ось почекай, попросиш ти в мене допомоги з дитиною — я тебе так само відфутболю».

Наталя, прочитавши цей виплід безглуздя, лише фиркнула. Мабуть, на честь свого цікавого стану Ніна дійсно кудись поділа свій розум.

Інакше чому б їй припускати, що з дитиною Наталя буде просити посидіти не спеціально найняту людину, як було заплановано, або не своїх чи чоловікових батьків, як робить більшість сімей в їхньому оточенні, а якусь там дружину брата за умови, що з цим братом, та й з його жінкою, особливо немає ні стосунків, ні поваги, ні розуміння.

Три роки по тому, коли Наталин син і донька Ніни підросли достатньо, щоб руйнувати будинок, але недостатньо для того, щоб піти в садок, жінка пригадала дружині брата ці слова.

Ці та багато інших, адже пасажі про «занадто стара ти була, коли наважилася на дитину», не припинялися, і цю платівку Ніна вмикала при кожній зустрічі.

Так, зустрічей цих Наталя намагалася уникати, але в гостях у матері брат із сім’єю стали дуже частими гостями, тому заходячи до неї, жінка раз-по-раз натрапляла на неприємний елемент їхньої, так би мовити, великої родини.

Оскільки вже ясно було, що Ніна “глуха”, і до неї не достукатися, а перерахувати їй зуби Наталя хоч і могла фізично, але не хотіла з моральних міркувань (на слово кулаком відповідати — не її методи, навіть якщо дуже хочеться), то була вироблена нова тактика: вважати Ніну за порожнє місце.

Дружина брата надувалася, ображалася, намагалася навіть вибачатися і пропонувати нормально спілкуватися, але Наталя вперто робила вигляд, що та просто не існує в просторі окремо взятої материної квартири.

Сину вона з донькою брата гратися не забороняла, але якось само вийшло, що обидві дитини були одинаками й компанію собі не шукали навіть серед однолітків. І заняття обирали різні, тож коли візити припадали на один час — сиділи по різних кутках кімнати, займаючись кожен своєю справою, або забиралися на руки до матерів.

А потім мати Наталі несподівано почала обурюватися.

— Слухайте, та скільки можна на мене дитину скидати? Я тут порахувала, скільки вона до мене приходить і скільки часу я проводжу, наглядаючи за її донькою — і за голову схопилася.

Розповіла мати й про те, як в ультимативному порядку заборонила Ніні приходити частіше, ніж двічі на тиждень.

— А вона на мене дивиться, очима своїми кліпає і скиглить, мовляв, як же вона без допомоги бабусі доньку виховуватиме. Я їй сказала, що всі виховують, ти з сином сама розбираєшся, а на шию мені пересаджувати нікого не треба. Я вже своє виховувала, двох підняла, досить із мене.

— Дай вгадаю — вона тепер на тебе образилася.

— Та нехай і ображається, я — бабуся, а не мати чи няня. У мене, між іншим, свої справи і своє життя є.

Того ж вечора Наталі зателефонував брат.

— Сестро, а ти нас не виручиш? Ніну матір послала, сказала, мовляв, сама доглядай за дитиною, раз завели. А в неї ще дім, господарство, ну, сама розумієш, не з руки те та се… Я тут подумав, може, ми доньку до тебе на день закидати будемо?

— А в мене ж ні будинку, ні господарства, ні підробітку з декрету, — єхидно уточнила Наталя.

— Ой, ну що ти починаєш, — слухавку в чоловіка вихопила Ніна і спробувала спілкуватися напряму. — У тебе няня є, всі це знають. Нехай вона, якщо вже за Артемком твоїм ходить, ще й за Вікою догляне.

— Добре, я поговорю з нею, дізнаюся, чи погодиться, а тоді скажу, скільки грошей вам треба буде їй заплатити, — Наталя ледве стримала посмішку, бо знала, що зараз почнеться.

— Яких ще грошей? Що ти верзеш? Звідки в нас такі грошиська?

— Ну так треба було перед тим, як ніжки розсувати, думати про те, за які гроші дитину утримуватимеш, Нінулю. Зате в тебе є сили, час і все попереду. Це ми, ті, що ледь дихають, звикли мізком думати на кілька кроків вперед, тобі цей навик опанувати ще тільки належить. А щоб опанування пройшло краще — наслідки своїх дій і слів розгрібай повністю і самостійно.

— Провчити мене вирішила?! Помститися за свої образи дрібні? Лежачого бити?

— А що ж не бити, якщо так зручно лежить? — Наталя ледве стрималася, щоб не скопіювати злодійський сміх із мультика.

Але вона б цього не встигла зробити — Ніна кинула слухавку.

І потім, звісно, висловилася в середовищі спільних знайомих, що Наталка зовсім здуріла, та ще й родичам допомагати не хоче, але підтримки, на подив для себе, не знайшла.

Зате при зустрічах на спільних сімейних посиденьках більше не заводила мову про те, що «народжувати треба в молодості, а не встрибувати в останній вагон», та й взагалі стала якось менше єхидствувати й під виглядом «нічого такого» говорити людям відверті гидоти.

Мабуть, той факт, що в дій є наслідки, до молодого і повного сил організму, у якого все ще попереду, зумів-таки дійти.

Перевіряти це Наталя не поспішає і стосунки з Ніною налагоджувати не збирається. Не дружили, не ладнали — нічого й починати.

Чоловік Наталю підтримує в її думці, а брат, як зазвичай, не лізе в «жіночі розбірки», тож допомоги від Наталі не бачити Ніні ніякої. А то розумна яка: хотіла і “село”, яке допомагало б дитину їй ростити, і мішень для насмішок. Ні вже, пані, усе і відразу не буває.

***

Ця історія — нагадування, що бумеранг завжди повертається, і життя дає кожному те, на що він заслуговує. Що посієш, те й пожнеш, як кажуть у народі. І як би ми не хотіли приховати свої вчинки, вони обов’язково матимуть наслідки.

А ви згодні з тим, що “виховувати” дорослих людей їхніми ж методами — це єдиний спосіб донести до них правду?