— Анюто, у мене до тебе прохання! — Славко прийшов з роботи добряче збуджений. У них, бачите, нещодавно нового директора заводу призначили.
Кажуть, усіх, хто був не до вподоби, той швиденько повипроваджував. Навіть колишньому заступнику директора по виробництву запропонували піти на пенсію, щойно йому знайдуть заміну.
Як то кажуть: «Нова мітла — по-новому мете».
Ані одразу не припав до душі цей Славин новий керівник. Зі слів чоловіка виходило, що він людей не цінує.
Та дивна річ: сам Славік був на підйомі, бо новий директор його явно хотів наблизити до себе, навіть мітив на місце того самого старого заступника.
Слава, звісно, фахівець — дай Боже!
Він начальник цеху, роботу знає, як свої п’ять пальців. Але ж бути заступником по виробництву — то занадто велика відповідальність. Керівник заводу може що завгодно на заступника списати, а вони ж цього чоловіка зовсім не знають!
Проте, хіба скажеш таке чоловікові? Точно образиться, що жінка в нього не вірить!
— А що в нас на вечерю? — Слава щось наспівував собі під ніс і був явно у піднесеному настрої. — Голубці? Аню, звісно, буду голубці, тільки-но переодягнуся.
І одразу ж гукав зі спальні:
— Аню, уявляєш, наш новий директор, Геннадій Павлович, запросив своїх заступників із дружинами у наше заводське кафе! У нього ювілей, ну й хоче з колективом у неробочій обстановці познайомитись.
— Ну а ти тут до чого? Ти ж іще не його заступник? — здивувалась Аня.
— А я, як кандидат на цю посаду, теж запрошений із дружиною, тож готуйся! — радісно повідомив Слава.
Він переодягнувся, помив руки і повернувся на кухню.
— Знаєш, Аню, у мене до тебе прохання. Я ж знаю, як ти вмієш розмовляти на будь-які теми. У нашій старій компанії ти всіх чоловіків зачарувала, і при цьому їхні дружини на тебе нітрохи не ображені.
Це ж треба так зуміти! Розумна ти в мене і… красива. Прошу тебе, Анюто, ти якось розговори його, цього нового директора, ну як ти вмієш! Нехай бачить, яка в мене дружина.
Адже чоловік і дружина — міцна родина, як то кажуть. Одразу ж буде зрозуміло, що й чоловік не промах, а нам це саме й потрібно!
— Славо, у нашій компанії всі свої, я їх знаю, мені легко зі своїми жартувати та балакати, приблизно уявляю, хто й як сприйме. А з твоїм директором невідомо, як воно вийде.
Пожартуєш — а йому не сподобається! — Ганна не очікувала від чоловіка такого прохання. Вона вже майже три роки не працювала, сиділа в декреті із сином, скоро виходити на роботу.
Відвикла спілкуватися, весь час із Денисом та з чоловіком — от і все.
— Та облиш, Аню, всі ми люди, і така красива й розумна жінка на будь-якого чоловіка справить враження! — не відступав Слава. — Я впевнений, що ти зможеш створити потрібну атмосферу. Ну, постарайся, це ж нам обом на користь!
— На користь? А раптом цей директор зрозуміє все неправильно і вирішить, що я..?
— Та кинь, Аню, що за дурниці? Ну тоді я йому… в око дам! — чоловік зробив звіряче обличчя.
— Ага, ну ти пожартував! Ти ж посаду хочеш, а за таке він тобі не посаду дасть, а звільнить, як і всіх тих, про кого ти розповідав! — Аня поклала Славі ще голубця на тарілку. — Їж, бо сил не буде за дружину заступатися. Добре, Славо, я згодна, але за результат я не відповідаю!
— Не бійся, все гаразд буде, і взагалі, я в тобі впевнений, якщо що, і зовсім не ревную, так і знай, — запевнив Слава.
Директор виявився молодшим, ніж думала Ганна, судячи з чоловікових розповідей.
Геннадій Павлович багато жартував, розповідав про колишню роботу, підливав сусідам і досить уважно за всіма спостерігав. Посміхався тостам, які виголошували, але сам майже не пив.
Ганна сиділа напроти і їй було все видно.
Дружина директора здалася Ганні приємною. Вони зустрілися з нею поглядами й усміхнулися одна одній.
— А у вас, В’ячеславе Сергійовичу, дуже симпатична дружина, — раптом несподівано сказав директор.
— Та й увесь колектив дружний, згуртований. Думаю, ми спрацюємось. Ви не проти, якщо я запрошу вашу дружину на танець? Музику нам обіцяли організувати, ювілей усе-таки.
Ганна спокійно усміхнулася:
— Ви вибачте, Геннадію Павловичу, але…
— Перший танок Ганна зазвичай зі мною танцює, — виручив дружину Слава. — Ну, а другий ваш, якщо Аня не проти!
Директор розсміявся:
— А ви гарна пара! Сподіваюся, Ганна мені не відмовить? — і Геннадій Павлович махнув рукою помічникові.
Той увімкнув музику, і Геннадій Павлович запросив свою дружину.
— Я не хочу з ним танцювати! — прошепотіла чоловікові Аня.
— Ну ти обіцяла, а це чудова нагода поспілкуватися, я тебе не впізнаю, — тихо у відповідь прошепотів їй Слава.
Поруч із ними незграбно штовхалися ще дві пари.
І Ані раптом стало смішно — напевно, давно не танцювали, а новий директор несподівано всіх змусив. Цікаво, у роботі він теж такий меткий?
— Ну що, ви мені не відмовите? — Музика знову заграла, а Геннадій Павлович підійшов якось несподівано й простягнув Ганні руку.
Після танцю він відвів Ганну до чоловіка й підморгнув:
— Ну що, Ганно, домовились? Чекаю вас у понеділок у своєму кабінеті після наради, годинці об одинадцятій.
— У якому сенсі? — Слава здивовано дивився на дружину.
— Потім розповім, — шепнула Ганна.
— Мені здалося, чи ти з ним кокетувала? — не вгамовувався Слава.
— Припини, ти ж сам просив мене з ним поспілкуватися, — шепнула у відповідь Ганна. — Зараз незручно, а вдома я тобі все розповім!
— Ти йому усміхалася! — заявив вдома Слава.
— Ну ти ж сам хотів, щоб ми йому сподобалися? — Ганна була здивована.
Перший раз у житті Слава її по-справжньому приревнував!
— Хотів, але все пішло не так. А навіщо це він тебе до себе в понеділок запросив? — не міг заспокоїтись Слава.
— Ну він же не додому запросив, а в кабінет. Ми з ним під час танцю розговорилися, і Геннадій Павлович захотів продовжити нашу розмову на роботі. Ну я й не стала відмовлятися, щоб тебе не підводити, — пояснила Ганна.
— А про що ви розговорилися? От про що ти могла розговоритися з абсолютно незнайомою тобі людиною? — обурився Слава.
— Та не знаю. Геннадій Павлович раптом мені почав про плани розповідати, ну так, трохи. Потім сказав, що колишнього заступника по виробництву він звільняти не збирається.
Він його хоче залишити радником, та й тобі, спочатку допомагатиме. Мене розпитував, ким я працюю. Чесно, я не знаю, навіщо він мене покликав, я заради тебе тільки й погодилася, — щиро відповіла Ганна, і Слава обійняв її.
— Ну й дружина в мене! Самого директора зачарувала! Ну треба ж!
Коли в понеділок струнка й підтягнута Ганна зайшла в кабінет директора, той був не один — поруч сиділа… його дружина, Олена Петрівна.
— Ось, Ганно, це моя Олена Петрівна розгледіла у вас прессекретаря для директора заводу! Ви комунікабельні, розумні, у вас добра реакція та багато інших якостей.
Отже, Ганно, передаю вас до рук Олені Петрівні. Ви з нею поговорите, і якщо оклад та обов’язки вас влаштують, я з радістю візьму вас на цю посаду.
Увечері Слава багато разів змусив Ганну переказати розмову з Геннадієм Павловичем.
— Анько, ну ти крутезна! Геннадій Павлович мене після обіду викликав і сказав, що підписав моє призначення на заступника. Одразу нам двом роботу цікаву забезпечила!
Але я тебе все одно до директора ревную. Прессекретар директора заводу Ганна, дивись у мене!
— От я й допомогла чоловікові! — погодилась Ганна. — Та й твої почуття заразом оживила, бо засиділася я в декреті, ти навіть ревнувати розучився!
А директор виявився непоганою людиною. Налагодив роботу, стару гвардію знавців-фахівців не звільнив, а перевів у наставники й радники.
***
Бачимо, що інколи не варто поспішати з висновками, хто добрий, а хто поганий. Життя показує, що найбільші зміни часто приходять із найнесподіваніших боків.
Наша героїня, Ганна, хоч і переживала через прохання чоловіка, зрештою допомогла не лише йому, а й собі відкрила нову дорогу.
