«Я б обома руками за таку пропозицію вхопилася, це ж треба! Ходити на роботу спокійно і почуватися людиною, та я б… та тільки — за!» — зателефонувала Валентині дружина брата.
— Я просила свекруху на пенсію, нарешті, піти, але вона не погодилася. А тут мама! І прибере, і поїсти приготує, і дитину з нею залишати не страшно, — похитала головою найкраща подруга. — Якщо чесно, то я тебе взагалі не розумію.
У Валі з чоловіком є донька. Десять місяців дитині всього. Грудне вигодовування Валя згорнула доволі рано, у пів року доньки. І від самого початку з ним нічого до ладу не вийшло, мало не з двох місяців доводилося підгодовувати сумішшю, і сенсу не було продовжувати прикладати доньку до грудей.
Але вона сидить сама в декреті й хоче сидіти. До трьох років доньки, як і належить. Валя свою професію любить, колектив у неї чудовий, на роботу йшла із задоволенням. Але зараз їй так само цікаво сидіти вдома з дитиною: бачити, як донька росте, щодня вчиться чогось нового.
Молода жінка в декреті не мучиться, не знемагає, як дехто. Навіть про допомогу нікого не просить, дає собі раду сама, іноді доньку перехоплює чоловік.
Валентина поки що не вирішила, чи буде в них із чоловіком ще дитина, тому вона хоче повною мірою насолодитися тим, що проживає зараз: спілкуванням із власною донькою, спокійними домашніми клопотами. А її ніхто не розуміє.
— Дівчинка в нас спокійна, здорова, я з нею все встигаю, і гуляємо, і домашні справи роблю. Пощастило? Напевно. Але зараз мама на мене дуже сильно ображається, що я не йду їй назустріч, не даю їй досидіти до пенсії в спокійних умовах, без нервування. Але я не хочу виходити на роботу, немає в мене такої потреби.
Мамі Валентини до пенсії залишилося 2 роки. Рівно. Тобто коли онучці виповниться 2 роки і 10 місяців, у бабусі настане жадана пенсія, до якої вона не знає, як і дотягнути.
Звичайна історія: реорганізація, нове керівництво, «старі» кадри передпенсійного віку припали не до двору, і їх активно видавлюють.
Захищає закон? Від безпідставного звільнення — так. А від дрібних причіпок і нервування — ні. Одна з маминих колег уже плюнула: ніж здоров’я і нерви витрачати, краще піти.
Пішла, помучилася, знайшла роботу прибиральниці, з іншою посадою не вийшло. А друга колега чекає не дочекається, коли піде в декретну відпустку невістка.
— Я, — каже, — її на роботу відпущу, нехай борги свої платять. А сама сяду з онуком. Так, із немовлям важкувато, але в нас із дружиною сина інтереси збігаються: їй гроші потрібні, а мені треба на щось жити й спокійно дожити до пенсії.
— І тут у мами в голові клацнуло, — каже Валентина з незадоволенням. — А я ж у декреті! І донька в мене вже не двомісячне немовля, вона вже ходити сама пробує. І спокійна. І почалося.
— Невже тобі на роботу не хочеться? — отримавши від доньки негативну відповідь, здивувалася мама. — Я на роботу з обох декретів бігом бігла, у чотирьох стінах же завиєш! Люди нянь наймають, а я — рідна бабуся Аліси.
— А мені не хочеться, мене не напружує сидіти вдома, — знизує плечима Валентина. — І причин немає, які мене б на роботу гнали.
— Мама в тебе просить допомоги, а ти… — зателефонував із виховною метою старший брат.
Брата Валентина послала. Він чоловік, йому не зрозуміти. Потім умовляти взялася дружина брата: а от я, та мені б хто запропонував, та я б — обома руками.
Валентина вважає, що в дружини брата інша ситуація — у них проблемний ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, син, мама навряд чи б взялася з ним сидіти. І не взялася свого часу. Хлопчикові зараз 5 років, досі ходять по неврологах і логопедах, хоча дитина ходить у садок.
Подружку Валентина теж може зрозуміти: у них із чоловіком іпотека, гроші потрібні, постійно позичають, бо в чоловіка невелика зарплата. Тож вона спить і бачить, щоб вийти на роботу, аби легше стало з грішми.
У Валентини з чоловіком немає таких проблем. Так, вони теж живуть в іпотечній двокімнатній, але здається однокімнатна квартира чоловіка, приносить дохід, та й заробляє чоловік непогано, їм вистачає.
Гроші не бувають зайвими, але й на них не можна купити деякі речі: перше слово доньки, перший її віршик, моменти спілкування, радість бачити, як вона росте. Немає потреби, отже, Валя має намір спокійно відсидіти вдома рівно три роки й потім так само радісно вийти знову на роботу.
— Мама могла б знайти собі щось спокійне і досидіти до пенсії, — вважає Валентина. — А чим погана робота її колеги? У мами немає хронічних захворювань, вона активна. Колега ходить вечорами прибирати салон краси, три години на все, заробіток дорівнює її ж майбутній пенсії, зате жодних нервів, та ще й манікюр зі стрижкою роблять або за пільговою ціною, або безплатно, якщо майстер новий.
І мама цілком могла б щось подібне знайти. Або взагалі поставити собі за мету, та й знайти нормальне місце, дивись, іще й після настання пенсійного віку не один рік там би пропрацювала.
Не скрізь від вікових співробітників носа вертять. Але ні, мама вирішила йти шляхом найменшого спротиву й образитися, що я не йду назустріч.
— А ти пробувала знайти нормальну роботу в мої роки? — дорікає мама. — Ага, чекають, обійми розкрили. Прибиральницею? У мене вища освіта, а я маю по підлозі ганчіркою возити? Валю, тобі не совісно? Я ж і потім допомагала б, із садочком. І зі школою.
Але Валя не хоче поступатися. На лікарняні? Сама ходитиме. І зі школою щось обов’язково придумає. А зараз дайте їй спокійно побути мамою маленької дитини.
Брат заблокував сестру скрізь, мама періодично тисне на жалість і запитує, а чи не передумала донька? А донька не передумала, а чи повинна?
Чи варто ставити власні потреби вище за бажання і сподівання рідних?
Коли мова йде про власне життя, виховання дитини і, зрештою, душевний спокій, чи є тут місце для компромісів, які не приносять радості? Як ви вважаєте, хто має поступитися в цій ситуації?
