Заміжня я вже 4 роки. У чоловіка шлюб другий, від першого є дочка, їй зараз 10 років. У нас 2 роки тому зʼявилася спільна дитина, я зараз у декреті.
Чоловік назвав свій перший шлюб дурною помилкою: одружився у 18 років через те що не заплановано зачали дитину з ровеснецею, через молодість у рідню нареченої не вдивлявся, а вона, ох яка, ця рідня. Батько колишньої дружини мого чоловіка пішов з життя, як то кажуть, через вживання “горючих напоїв”, мати теж на дно пляшки дивиться.
Розлучилися через те, що колишня йому зрадила з одним із друзів. Доньці на той момент було 3 роки. Незабаром колишня чоловіка впала теж, але в іншу яму, із забороненими речовинами, дитину в неї довелося забрати. Заради того, щоб за донькою був нагляд, поки він на роботі, мій чоловік переїхав зі свого орендованого житла до своєї матері.
Коли ми зібралися одружитися, свекруха встала біля дверей, руки розкинула:
— Онучку нікуди не відпущу! У вас свої діти підуть, будете її, сирітку, шпиняти.
Я наполягати на тому, щоб дівчинка жила з нами, не стала. У мене своя двокімнатна квартира, у ній і живемо. Збиралися взяти ще одну квартиру в іпотеку, але тут покинула цей світ колишня дружина мого чоловіка. Сталося це 3 роки тому, падчерка виявилася єдиною спадкоємицею. Щоправда, навіть здати цю нерухомість не виходило через те, що вона була в убитому стані.
Свекруха після кончини колишньої невістки почала насідати на сина, мовляв, треба у квартирі його доньки зробити ремонт і здавати її, а гроші класти на рахунок дівчинки, щоб у неї було майбутнє. При цьому, обґрунтовувала все такими словами:
— Виросте Яночка, буде нікому не потрібна. Мене вже не буде, а що з дівчиною буде? По матусиних стопах іти? Мачуха ж не буде ні вчити її, ні лікувати, а так, хоч гроші в неї будуть.
Свекруха мене ненавидить, це ясно. Але аргумент вона навела вельми сумнівний: і з відремонтованою квартирою, і з солідним рахунком можна так само піти кривою доріжкою. І найцікавіше, що чоловік погодився в частині того, що ремонт треба робити. Зітхнула я і виділила на цю справу з наших спільних накопичень.
Зробили, квартиру здали, щоправда, я чоловікові відмовила вкладати гроші на іменний рахунок доньки: хіба мало що, знадобляться гроші на ту ж дівчинку, ходи потім, доводь щось. Свекруха з доводами погодилася, щоправда, спробувала продавити, щоб гроші в такому разі йшли їй. Але тут чоловік не пішов на поводу в мами. У чоловіка є старша сестра, шукай потім гроші, ага.
Понад два роки орендна плата йде вже. Яна донедавна жила зі свекрухою. Дівчинка проблемна: у школі вчиться неохоче, обслуговувати себе не прагне. Та воно й зрозуміло: залюблена бабусею, вона прекрасно усвідомлює, що вона – «бідна сирітка», їй усі винні.
На самому початку навчального року з’ясувалося, що Яна школу прогулює. У 4 класі всього, а прогулювати вже навчилася. Свекруха на виклик у школу сходила, звідти прийшла до нас, чоловік якраз був удома, він працює змінами.
— Я не справляюся, одні проблеми. Твоя дитина і все тут. Забирайте, виховуйте.
Можете скільки завгодно говорити про те, що я мала передбачити цей варіант розвитку подій, коли зважилася вийти заміж за чоловіка з «причіпом». Та я й була готова до цього варіанта. Що ж, чоловік – її батько. Ясна річ, що більша частка проблем ляже на мої плечі. Навіть свекруха підкреслила, що я ж все одно в декреті, якраз і буде час зайнятися вихованням Яночки.
Гаразд, привезли дівчинку. Перші дні Яна намагалася бути хорошою: все просила дати їй братика, питала, чим допомогти, навіть посуд взялася мити після вечері одного разу. Це була демо версія падчерки. За півтора тижні від шовкової Яни не залишилося й сліду. А я, якщо чесно, була в жаху.
Я виявила, що її нічому не навчили: знайти труси і піти помитися – непосильне завдання, зібрати портфель – немає бажання, прибрати свої речі на місце – грудкою зімне і засуне. Уроки робити не змусиш, іноді просто сидить над книгою і дивиться у вікно. У мене елементарно немає часу займатися з нею тотально. Та й у 4 класі можна вже навчиться робити уроки так, щоб залишалося тільки перевірити. Ні ні, поки поруч не сядеш – Яна писати не почне. А почне – хоч стій, хоч падай. На відчепись.
— А бабуся такого не казала робити. А бабуся не примушувала, а бабуся сказала, щоб я скаржилася, якщо мене щось примушують робити, – на все відповідь, доречна вона чи ні в тій чи іншій ситуації.
— Змушують робити уроки, Яно? – запитую, – Але ж це твій обов’язок. Не вивчиш – отримаєш двійку. Бабуся ж не казала, що треба отримувати погані оцінки. До речі, ти чай пила, чому не прибрала за собою зі столу?
— А бабуся каже, що я ще маленька, що ти все одно вдома сидиш, прибереш і не розвалишся.
— Чоловіче, – кажу, – поговори з бабусею Яни. Ну неможливо так дитину виховувати. Я нічого надприродного від неї не вимагаю. Але прибирати за собою, робити уроки і хоч якісь домашні обов’язки мати треба.
Чоловік поговорив, свекруха одразу в напад:
— Так я й знала, що мачуха Яночку ганятиме і прислугу з неї робитиме!
Боже, ну яка прислуга? Тарілку за собою мити? Навіть якщо і за батьком і за мною тарілку вимиє, стане прислугою? А нічого, що я цей самий обід готувала? Зокрема і для Яночки? А потім Яна почала робити просто на зло. Якщо попросиш помити посуд, то до раковини вона встане, але обов’язково розіб’є тарілку або чашку.
Чоловік, звісно, намагається з Яною говорити, пояснювати щось, але виходить погано. А до проблем із побутом, навчанням і вихованням, нещодавно додалася ще й матеріальна проблема. У перший же навчальний день, Яна побилася з однокласницею. Однокласниця там теж не свята була, Яна бій програла, але потім падчерка вирішила помститися: залізла до дівчинки в портфель, дістала дорогий планшет і з розмаху розбила його об стіну.
Звісно, це не залишилося таємним, чоловіка викликали до школи, батьки постраждалої сторони готові не подавати заяву в поліцію, щоб Яну не поставили на облік, але збитки необхідно відшкодувати. У нас із грошима зараз скрутно, сім’я з 4 осіб, працює тільки чоловік, витрат багато. Оплатити збитки треба не зволікаючи.
— Треба взяти з грошей орендарів квартири Яни, – сказала я, чоловік погодився.
Яна теж почула ці слова. Ну і, звісно ж, розповіла улюбленій бабусі, а та аж особисто через годину приїхала на розбірки:
— У Яни є батько, він заробляє, у Яни є пенсія за матір, а ти, невісточко, готова і в її гроші лапу пазуристу запустити? Так? Говорила я, що треба на мене рахунок відкривати, так і знала, що будете ви з цих грошей брати, як попало.
— Гроші її? – я розлютилася, – А планшет в однокласниці розбила не вона? Чому із сімейного бюджету повинні оплачувати? Вона наступного разу молоток візьме і піде чиюсь машину трощити і що? Нам у борги залізти, але ті гроші не чіпати?
Посварилися зі свекрухою добряче. Я свекрусі й чоловікові сказала, що я особисто зніму з тієї картки гроші. І не тільки на планшет, а й за ремонт квартири Яни, який ми з ним із власних накопичень оплатили.
— Ну звісно, – протягнула свекруха єхидно, – у тебе завдання – якнайбільше із сироти вичавити.
Я свекруху під лікоть до дверей проводила. А що? Маю право. Квартира моя. У якій, зокрема, і Яна живе. Чоловік образився: за що його маму так образили.
— Ех, біжи, життя не буде, – вважає моя сестра двоюрідна, – і справа навіть не в Яні. Зрештою, якщо свекруха не буде їй так налаштовувати, з дівчинкою порозумітися можна буде. Напевно… Спадковість теж пальцем не зітреш.
А я не знаю як бути і що робити. Чоловіка люблю, син у нас. Але занадто багато проблем доставляють його родички по жіночій лінії. Напевно я погана мачуха, але от чесно, дівчинку я дійсно не люблю і навряд чи зможу полюбити.
