У напівпорожній квартирі було надзвичайно тихо. Григорій відчинив двері своїм ключем і увійшов усередину, він нікого не попереджав, що повернеться так скоро. Різкий порив потягнув вхідні двері всередину і грюкнув ними. Глухо, нудно. Тільки кватирка здивувалася поверненню господаря, вимовивши «Привіт», і одразу ж повернулася на звичне місце.
Гриша зробив кілька кроків коридором. О восьмій вечора всі мали бути вдома, але речей на звичних місцях у кімнаті не було. Голі стіни, були зняті картини, фотографії; вікна без фіранок і звичних горщиків із квітами; закритий простирадлом диван; стіл, перевернутий у кутку. Тільки старі черевики сина стояли біля порога, навіть килимка біля дверей не було на звичному місці. Черевики хлопчикові давно стали малі, але дружина все ніяк їх не наважувалася віддати, вони їй нагадували про щось. Ці шкіряні черевики Гриша привіз із відрядження. Син потім носив усю весну, потім осінь, поки не стали малі.
Гриша для впевненості навіть покликав дружину:
— Марійко.
Тиша.
У сусіда знизу увімкнувся телевізор і якийсь тенор гарно заспівав. У напівпорожній квартирі голос розлітався і посилювався.
Гриша кинув букет квітів і плюшевого зайця на табуретку біля порожньої вішалки і пройшов на кухню. Стіл порожній, порожнє підвіконня і мікрохвильовки немає на звичному місці. Під черевиками щось захрустіло. Гриша увімкнув світло.
Спочатку здалося, що лушпиння від насіння, але ні, таргани. У раковині теж кілька. Живих видно не було, тільки нерухоме довгасте насіннячко з вусами.
— Ірино Сергіївно, а ви не знаєте, Марія з Сашком уже вдома? Ось час видався зателефонувати, а вона на дзвінок не відповідає, – Григорій набрав телефон матері дружини.
— Дома, ти матері не дзвонив? Де їм бути, хвилин десять тому як розмовляла, – відповіла мати дружини і з легким хвилюванням запитала, – Коли там тебе випишуть? Протез уже зробили?
Григорій подивився вниз, на своє взуття, і відповів:
— Так. Ходжу ще погано, звикаю.
— Приїжджай скоріше, Гришо, удома і стіни лікують, ми тебе чекаємо.
— Так, щойно випишуть, зателефоную.
Григорій кинув телефон на табуретку поруч і закивав головою:
— Бачу, як сумуєте, як чекаєте.
Григорій зняв куртку і повісив її на вішалку. У дзеркалі передпокою на нього подивився зовсім сивий старий. Гриша навіть злякався. Немов хтось чужий стояв навпроти. Ніде, там, де він був весь останній рік, дзеркала в повний зріст не було, там і маленького не було, потреби в ньому зовсім не було.
Гриша зайшов у ванну кімнату, у невелике кругле дзеркало дивитися не став, підніс руки до крана й умився. Гаряча вода незвично обпекла обличчя, і таке буденне раніше відчуття, зараз усе ще приносило дискомфорт. Він озирнувся, заглянув у шафку: мила не було, рушника теж. У шафі на звичному місці лежали його речі. Вони пахли домом, спокоєм і майбутнім.
З дружиною Григорій зідзвонювався рідко. Тільки в госпіталі, коли дозволяли, дзвонив. Про те, що став калікою, сказав не відразу. Гриша і сам не був готовий до такого, але дружина надто спокійно сприйняла новину і сказала:
— Живий! Мені це головне, повертайся, я ж дружина тобі. І в горі, і в радості пам’ятаєш?
Вона тоді сміялася, а Гриша згадав, що лише посміхнувся у відповідь. А зараз у коридорі, коли від дружини й дитини в його квартирі не було, стало ясно, – пішла. Гриша пройшов до кімнати і сів на диван. Він заплющив очі й важко зітхнув.
Ні, він не звинувачував її, найближчу і найдорожчу серцю жінку, розумів, що у неї все життя попереду, просто хотів, напевно, щоб йому сказали про це раніше. Телефонні розмови не видавали її намірів, навпаки, тішили, такі теплі й потрібні слова Марія підбирала, підбадьорювала і вірила. Беріг себе тільки заради близьких і ось.
Він так поспішав, так хотів повернутися, обійняти її і сина, простягнути букет найулюбленіших її квітів, а Сашкові вручити зайця. Скільки таких роликів він подивився, поки їхав додому.
Гриша заплющив очі й майже одразу провалився в сон. Через півгодини пролунав ледве вловимий свист, тихий шерех наростав, а потім змінився скреготом. Гриша одразу ж розплющив очі, готовий упасти за відпрацьованою за рік звичкою, на підлогу.
Вхідні двері відчинилися. Дружина тут же побачила квіти та іграшку на табуретці.
— Гриша! – закричала Марія і кинулася спочатку на кухню, потім до кімнати, вона так і тримала якийсь пакет, не випускаючи з рук, не роздяглася. Марія не дала навіть йому встати, кинулася в ноги і розридалася.
—- Що ж ти не попередив, чому не сказав, що приїдеш?
Григорій зняв з її голови шапку і поклав поруч. Як він сумував за її волоссям, за її запахом, таким рідним і потрібним як повітря. Він притиснув її до себе й обійняв.
Марія нарешті змогла піднятися і сіла поруч, щоб теж обійняти чоловіка.
— Сюрприз хотів вам зробити, а виходить, ви мені зробили, – усміхнувся він. – Прийшов, а вдома порожньо, тільки Сашкові чобітки біля дверей стоять.
— Та тарганів я потруїла! Ми все прибрали і до твоїх батьків на кілька днів переїхали. – Марія витирала сльози, розмазуючи по щоках туш. – Я прийшла відмивати все. Із сусідами разом усе потруїли, а то порятунку немає від цих рудих, я ж тобі казала.
— Говорила, – згадав Гриша. – А я подумав, що ти від мене пішла.
— Ти чого?! – обурилася дружина, усміхаючись. – Ми ж сімʼя.
— Ага.
— Так. Нема чого сидіти. Підемо до батьків, мати з батьком теж на тебе чекають. –
Марія подивилася на його ноги. – Я викличу таксі, давай допоможу, – вона знову впала перед ним на коліна і почала взувати чоловіка.
— Не треба, кохана, я вже сам можу, натренувався.
— Боже, як я рада, як рада, що ти повернувся. Сашко вчора сказав, що ти йому снився і ведмідь плюшевий. Як відчував.
— Зайдемо ведмедя тоді купимо, я зайця взяв.
— Потім купимо, потім.
— Матері букет зайдемо у квітковий?
— А ці троянди?
— Ці тобі?
— Мені теж потім, спасибі любий, спочатку до мами. Все до мами.
Марія взяла телефон, щоб викликати таксі.
—Може, прогуляємося, тут дві зупинки всього, – запропонував Гриша.
— Влітку будемо гуляти, Григорію, а зараз я тебе покатаю, – посміхнулася вона.
В чоловіка відлягло… Він знову побачив той вогник вдалині, за який можна зачепитися. А це значить, що є надія на світле майбутнє.
