Своє перше кохання Надія довго згадувала. Вона була підлітком, коли почула у дворі пісні під гітару. Голос був такий мелодійний і такий щирий, ненав’язливий, добрий… і їй захотілося побачити, що ж то за хлопець так красиво співає.
Потім дізналася, що це Сашко з сусідньої вулиці, Олександр. Іноді з друзями вони сідали в альтанці й хвилювали серця дівчат своїми піснями, не претендуючи на відомість чи славу.
Це була чиста, невинна творчість.
Надія кілька разів підходила, але заговорити так і не наважилася: скромність заважала, до того ж там були дівчата сміливіші. Її перша любов залишилася лише у мріях.
Вона відчувала, що ця проста пісня зачепила струни її дівочого серця.
Незабаром Сашко пішов до війська, і Надія більше його не бачила. Казали, що він залишився на там. Багато разів потім Надія лаяла себе, що не заговорила з ним перша, не спробувала навіть познайомитися…
Ех, комплекси… та хто про них знав у той час? А тепер залишився він у ній у пам’яті, як перша, найщиріша любов.
Це вона потім уже зрозуміла, що кохала цього хлопця, і голос його любила, і пісні прості, безхитрісні, але такі зрозумілі їй.
У дев’ятнадцять років Надія вийшла заміж. Але як це часто буває — спокійній, з добрим характером дівчині дістався чоловік – абсолютна протилежність.
Так трапляється, коли «роздають» чоловіків десь там у невідомих нам високостях: одним дістаються добрі, іншим – жадібні, третім – злі.
Надії дістався чоловік злий і скупий. Точніше сказати, ощадливий. Хоча, наприклад, свекруха Надії вважала, що її син Борис – дуже хазяйновитий чоловік і що Надії з чоловіком пощастило.
Прожила Надія з Борисом дванадцять років. І за ці роки жодного разу він не подарував їй жодної квіточки, не рахуючи весільного букета.
На день народження завжди купував подарунки, як він вважав, потрібні в господарстві: каструлі, сковороди, пилосос, навіть чохли для сидінь в автомобіль подарував одного разу. Ну як же, адже він возить дружину на роботу, ось і скористався нагодою, купив у нову машину чохли.
Ніяких романтичних дрібничок – тільки господарський мотлох, практичний і холодний, як його серце.
Зате на роботі їй завжди дарували квіти. День народження у неї взимку, але дівчата купували невеличкий букетик.
А одного разу начальник здивував її: підніс величезний букет троянд, підкресливши, що Надія давно й успішно працює в компанії. Надія була щаслива, навіть з рук не хотіла випускати букет.
Якраз випали вихідні, і вона вирішила занести букет додому. До цього зазвичай залишала на роботі, а тут шкода стало таку красу на два дні кидати, хто ж їм воду змінить.
Принесла, поставила вдома у вазу й почала накривати на стіл. Сама вона в гарному настрої, пісні співати хочеться, а на квіти погляне – ще більше радіє. Краса ж неймовірна!
А ось Борис того дня прийшов не в гуморі. Від нього й раніше доброго слова не дочекаєшся, а тут взагалі, як з цепу зірвався. І головним подразником став букет дружини – ні в чому не винні квіти.
— Звідки цей віник? – запитав він зі злістю, гостро і неприємно.
— На роботі подарували.
— Чоловік, напевно, якийсь подарував, а не на роботі.
Настрій одразу впав, як картковий будиночок, захотілося розплакатися від образи. Цей жорстокий вибух його скупої душі боляче різонув по серцю.
— Немає у мене жодного чоловіка, і ти про це чудово знаєш. Хіба не можна на день народження квіти подарувати? У мене днями день народження був, не пам’ятаєш чи що? Букет на роботі шкода залишати, ось і принесла додому.
Борис нічого не сказав, але схопив букет і жбурнув його до порога. Цей кидок розірвав дванадцять років фальшивого шлюбу.
Надія підняла квіти й висловила чоловікові, що за всі роки він і квіточки не купив їй. Борис підійшов і з силою штовхнув дружину, вона спіткнулася й налетіла на стіл, при цьому вдарилася.
Зрозуміло, настрій того вечора був вщент зіпсований. Надія всю ніч не спала й думала про своє життя з Борисом. Дітей у них не було, і кохання, схоже, теж не було.
А вона ж пропонувала перевіритися, пролікуватися, або всиновити дитину – та вона на все була згодна, аби сім’ю зберегти.
Але, мабуть, той вечір усе перевернув у її свідомості. Вранці почала збирати речі. Квартира була не її, а матері Бориса, тож тут вона ні на що не претендувала, крім речей.
Свекруха дивувалася, чого не вистачає невістці: прийняли її на все готове, а їй квіти подавай.
«Хіба через квіти розлучаються?» – запитувала вона.
— Не тільки через квіти, – відповіла Надія, – хоча через них теж. Розлучаються через холод, жадібність і неповагу.
Надія повернулася на свою стару адресу до матері. Борис ще до розлучення намагався повернути дружину, але вона геть відмовилася від такого сімейного життя.
Зустріч на вісімнадцятий рік
Рік Надія прожила сама, не думаючи не те що про заміжжя, а навіть про нове знайомство. Одного разу, напередодні 8 Березня, поверталася з роботи додому.
Неподалік від зупинки хлопчик років дванадцяти відбивався від хуліганів. Надія розігнала нападників і допомогла хлопчикові піднятися. Одяг був на ньому порваний.
— Хочеш, зашию одяг, – запропонувала вона.
— Ні, мені тато зашиє, та й сам уже вмію.
— Треба ж, який самостійний.
Надія вже відійшла метрів п’ятдесят від того місця, як почула, що її хтось гукнув — це був той самий хлопчик, у руках він тримав тюльпан.
Один-єдиний яскравий тюльпан, але такий теплий і наповнений змістом…
— Це вам!
— Мені?! А для чого?
— Ну як же, адже сьогодні жіночий день, всі чоловіки вітають своїх мам, бабусь, сестричок… я вас вітаю, – збентежено сказав він. – І взагалі, чоловіки повинні дарувати жінкам квіти.
— Дякую, давай хоча б додому проводжу, щоб знову не напали на тебе.
Будинок, у якому жив хлопчик, виявився по сусідству з будинком Надії. Біля під’їзду на хлопчика вже чекав чоловік.
— Ромко, ну ти як завжди, телефон забув, а я телефоную тобі, телефоную, – сказав чоловік.
Він хотів посварити сина за порваний одяг, але Надія заступилася. Вона дивилася на чоловіка і риси обличчя їй здавалися знайомими.
Коли познайомилися і Надія почула ім’я Олександр, то одразу подумала, що це й є той самий Сашко, який співав пісні під гітару.
Того дня, 8 Березня, Надія відзначала у гостях в Олександра та Ромка. «Відзначала» – голосно сказано, просто пили чай з тортом. Олександр був військовим.
Дружина залишила його, втомившись їздити за ним по країні. А Ромко захотів залишитися з батьком. Але отримавши травму ноги, Олександр пішов на пенсію, повернувся до рідного міста.
І тепер ось живе з сином за старою адресою.
Того вечора вдома Надія плакала. Але вже від щастя. Сльози змивали гіркоту минулого й обіцяли світле майбутнє. Вона не знала, чи складеться щось у неї з Сашком – своєю першою любов’ю, але наступна зустріч у них уже була намічена.
І найголовніше – він радий був цій зустрічі, і теж добре пам’ятав ту дівчинку, яка так уважно слухала його пісні під гітару.
Перше кохання повернулося, як на крилах мелодії, доводячи, що справжня доля завжди знайде до тебе дорогу.
***
Такою проникливою й емоційно насичена історією поділилася наша читачка.
І вона в котрий раз нагадує, що справжнє щастя не вимірюється каструлями чи чохлами для автомобіля, а простими знаками уваги та теплотою душі.
Надія знайшла мужність піти від холодного шлюбу, коли її гідність була розтоптана разом із букетом троянд. І саме щирий тюльпан від самостійного хлопчика став містком до зустрічі з першим коханням.
Народна мудрість вчить: «Краще гірка правда, ніж солодка брехня». А ще краще – самостійність і власна гідність, які змогли повернути любов через стільки років.
А Ви вірите у повернення першого кохання? Чи справді варто розривати шлюб через таку «дрібницю», як жорстоке ставлення до квітів?
