Вперше потрапивши на спільну сімейну вечерю родичів Захара, Марина була сильно здивована тим, що страв на столі була неймовірна кількість. Мало того, за тиждень до запланованого свята Ірина Вікторівна зателефонувала невістці й запитала, що вона їсть, а що не хоче бачити на столі.
— Та я все їм, — здивовано відповіла свекрусі Марина.
— Алергії ні на що немає? — не відставала Ірина Вікторівна. — Не хочу летальних наслідків на своїй вечері.
— Ні, алергії теж ні на що немає, — запевнила жінку невістка.
Свекруха після цієї фрази задумливо цокнула язиком і, попрощавшись, поклала слухавку.
— Твоя мама цікава людина. Телефонувала і питала про те, що я люблю, а що ні, — розповіла чоловікові Марина. — Вона таким чином хоче мені догодити?
— Ні, це звичайна справа. Мама завжди запитує у новачків про це, — поділився Захар.
— І багато вже було новачків, крім мене? — жартівливо поцікавилася дівчина, натякаючи на те, що чоловік до неї приводив у сім’ю безліч обраниць.
Чоловік із півслова зрозумів її і запевнив Марину, що їй нема про що переживати і що йдеться про дівчат його братів.
У п’ятницю ввечері Марина покликала чоловіка в магазин. Дівчині було незручно їхати з порожніми руками в дім свекрухи.
На пошук потрібного презенту вони витратили близько двох годин, поки Марина нарешті не зупинилася на чайній парі й тортику.
Наступного дня до п’ятої години вечора подружжя поїхало в дім батьків Захара, де вже зібралася основна частина гостей.
Марина з порога вручила свекрусі презент і з чоловіком прослизнула в залу, де за столом сиділи знайомі й незнайомі їй люди.
Люб’язно привітавшись з усіма, подружжя зайняло свої місця на дивані, куди їм вказала Ірина Вікторівна.
Через пару хвилин, коли стіл був увесь заставлений тарілками, всі нарешті взялися за вечерю.
Марина помітила, що в деяких гостей стояли індивідуальні тарілки зі стравами, яких не було на столі.
Дівчину настільки зацікавив цей момент, що вона не проминула запитати про це в чоловіка.
— Мама знає смаки гостей, і що вони їдять, тому для деяких готує окремо, — пояснив Марині Захар.
— Навіть так, — щиро здивувалася дівчина, уявивши, скільки часу пішло на готування в Ірини Вікторівни.
Марина бачила, як свекруха розпиналась перед кожним гостем і як встигала дізнатися в кожного, як справи й чи все йому подобається.
— Де будемо збиратися наступного разу? — запитала в кінці вечері Ірина Вікторівна. — Пам’ятається мені, що наші молоді досі не відсвяткували новосілля, — додала вона й скосилася на сина й невістку.
— Ну так, — знічено промовив Захар і злегка почервонів.
— Коли погукаєте нас? — не відставала мати. — Можливо, на наступні вихідні? Марино, що скажеш на це?
Невістка настільки розгубилася від цього запитання, що сказала перше, що спало на думку.
— Ну так, давайте! — бовтнула вона й одразу ж зрозуміла, що варто було відтягнути час.
Однак сказаного не повернеш. Марині довелося весь тиждень думати над стравами до столу.
До того ж гостей виявилося набагато більше, ніж планувалося, тому що Ірина Вікторівна зателефонувала невістці й повідомила про те, що до них хочуть потрапити в дім ще кілька людей з числа родичів.
Марині нічого не залишалося, як запросити й тих людей, яких вона, виявляється, у своєму житті ніколи не бачила.
— Двадцять три людини, — голосно свиснувши, ошелешено промовив Захар. — Навіщо стільки народу? У мами і то було всього п’ятнадцять. Де ти їх узяла?
— Мої там теж є, — роздратовано пояснила дівчина, починаючи злитися на себе за те, що не втримала язик за зубами в домі свекрухи.
З вечора п’ятниці Марина взялася робити заготовки для страв. Закінчила вона лише до третьої години ночі.
Однак поспати довго їй і наступного дня не вдалося. О восьмій ранку довелося знову встати й продовжити готування.
До п’ятої години стали стікатися гості, частина з яких Марині взагалі була не знайома.
Дівчина дуже хвилювалася, що зробить щось не так, приймаючи свекруху у своєму домі.
Коли гості посідали за стіл, невістка почала бігати від однієї частини столу до іншої.
У процесі вона глянула на Ірину Вікторівну і зрозуміла, що та сидить із незадоволеним обличчям.
Марина зі страхом стала міркувати, де і чим вона все-таки не догодила свекрусі.
Дуже швидко дівчина зрозуміла, що невдоволення жінки стосуються страв на столі.
Марина незграбно підійшла до Ірини Вікторівни й запитала, чи не потрібно їй чогось.
— Ти зможеш зараз додати в салат замість волоського горіха арахіс? — уїдливо поцікавилася свекруха.
— Уже ні, — розгублено відповіла Марина, якій стало прикро, що вона намагалася догодити Ірині Вікторівні, але в неї нічого не вийшло. — Я думала, ви оціните мої страви. Я вибрала дуже рідкісні й смачні інгредієнти…
— Хотіла б мені догодити, дізналася б мій смак заздалегідь, — свекруха зробила акцент на останньому слові. — Я, наприклад, у всіх завжди дізнаюся, хто що їсть і що не їсть. Ти ж цього не зробила. Не зателефонувала й не дізналася про наявність алергії. А раптом у когось вона є? Щоб ти тоді робила? Як рятувала? А протиалергічне в тебе в аптечці є?
Невістка від кількості запитань просто загубилася, остаточно зрозумівши, що даремно вирішила вислужитися перед Іриною Вікторівною.
— Треба було просто замовити доставку додому й не готувати пів ночі, — з образою проговорила Марина.
— Думаєш, я б цього не помітила? — холодно посміхнулася свекруха. — Господиня ти ніяка. Через страх за своє життя я практично нічого у вас не спробувала, тому що не можу довіряти приготованим стравам.
Дівчина не знайшла, що відповісти Ірині Вікторівні, яка отримувала задоволення від її зніяковілого вигляду.
Вся справа була тільки в тому, що мати Захара хотіла, щоб невістка робила все так, як робила вона, а значить, обдзвонювала потенційних гостей й цікавилася їхніми смаками, наявністю алергії та з’ясовувала багато інших нюансів.
Марина цього, на жаль, не зробила, тому тут же стала немила Ірині Вікторівні. На превеликий подив господині, всі інші гості залишилися задоволені вечерею в квартирі подружжя.
Свекруха була єдиною людиною, яка пішла мовчки й не подякувала господарям за гостинність.
З цієї причини настрій Марини виявився зіпсованим. Своїми переживаннями вона поділилася з чоловіком.
— Мама у своєму репертуарі. Не переймайся, такі ж претензії вона висувала і до дружин моїх братів, — заспокоїв її Захар.
— І як мені далі бути? — стривожено запитала Марина. — Тепер я буду для Ірини Вікторівни ворогом номер один?
— Ні, — розсміявся чоловік. — Просто запам’ятай, що вона не любить, і все. Або забий. Мамі все одно не догодиш, а жити за її лекалами дуже важко.
Марина подумала і вирішила запам’ятати, що не їсть свекруха, щоб більше не потрапити впросак.
***
Кажуть, що неможливо догодити тому, хто шукає не привід для радості, а причину для невдоволення. Справжня гостинність — це не кількість страв на столі, а тепло, що йде від душі.
А як ви вважаєте, чи варто намагатися догодити тим, хто завжди знайде, до чого причепитися?
