Те, що моїй мамі категорично не сподобалася моя майбутня свекруха, я бачила одразу після того, як ми з нареченим їх познайомили. Це була взаємна антипатія, оскільки свекруха від майбутньої родички була теж не в захваті.
При цьому моя мама до зятя, а свекруха до мене ставилися цілком терпимо. Без особливої приязні спочатку, але ввічливо.
Згодом стосунки в парах теща-зять і свекруха-невістка істотно покращилися, а ось між собою матір та свекруха ладнати відмовлялися категорично.
— Я над нею не можу, — говорила мені мама. — Скільки їй років, а одягається з претензією на молодіжний стиль, усе зачарувати когось намагається.
Що говорила чоловікові свекруха про мою маму — не знаю. Між собою ми встановили суворе табу на передачу їхніх дрібних уколів, глузувань та іншого. Нам не до цього було.
Ми одружилися, взяли ділянку, почали будинок будувати.
Потім у нас діти зʼявилися з різницею у два роки. Потім ми до будинку переїжджали, брали кредит, починали свою справу. Ми живемо в сільській місцевості.
Не село, селище за статусом, але уклад життя сільський. Своя справа в нас із чоловіком — це власний магазин продуктів, овочів і товарів першої необхідності. Плюс своя невелика коптильня.
Одружені ми вже 18 років, дітям 14 і 12 років відповідно. Хто знає, що таке свій продуктовий магазин, той розуміє, що немає в нас ні вихідних, ні прохідних, ні свят. Зате живемо, якось на плаву тримаємося.
Спершу нам допомагали обидві мами: свекруха сиділа з нашими дітьми, коли вони не могли відвідувати садок чи школу, мама погоджувалася стати за прилавок, якщо мені треба було поїхати по товар чи в якихось справах до міста.
Справ було досить: документи, податкова, банк та інші інстанції.
При цьому між собою мами продовжували не ладнати, така ось завидна постійність. Ми з чоловіком і наші діти вже давно звикли до того, що вони терпіти одна одну не можуть. Здавалося б, чого ділити? Моя мама давно розлучена, батько спився й спочив за кілька років після розлучення.
Свекруха ж дуже пишалася, що овдовіла в шлюбі. Овдовіла з цієї ж причини: чоловік спився й віддав Богу душу. Підсумок той самий, а ось позиції різні:
— Я хвостом не крутила, — висловила пару місяців тому у відкритому конфлікті свекруха моїй мамі в очі. — Не розлучалася, чесно з чоловіком жила, чесно його поховала. Романів не крутила ні з ким.
Це свекруха натякала на те, що моя мама рік прожила після розлучення з іншим чоловіком — сім’ю спробувала побудувати.
— Зате в мене на городі повний лад, а в деяких, які чесно жили, все життя на грядках бур’ян по пояс, — заявила мама, перш ніж ми встигли скомандувати брейк.
Сварка була в нашому магазині на радість відвідувачам. Людям завжди ж треба язика об щось почухати. А мені й чоловікові — зайві нерви. Просто так вийшло, що обидві мами прийшли одночасно по продукти.
Вони давно вже на пенсії. Пенсії в обох скромні, життя дорожчає.
Ось ми й вибрали спосіб допомоги їм такий: продукти беруть безкоштовно. Але з того дня конфлікт розгорівся з новою силою. У нього виявилися втягнуті вже наші діти.
— Ні дня, ні години вона з вами не сиділа, — розповідала онучці свекруха. — Ви обидва виросли на моїх руках. І ти, і твій брат. Бур’ян у мене на городі? А чому? Тому що поки ваші мамка з татком бізнесом займалися, я з вами сиділа, мені було не до прополювання.
— Вона продукти бере без ліку, — торочила онукам і мені моя власна мама. — А вона хоч раз за прилавок стала? Я стояла, з моїми-то хворими ногами. І на городі встигала повертатися. Зате вона тягне з магазину цукерки та інше. І вас пригощає, як же, зразкова бабуся. А за яким правом, питається?
Дітям я своїм пояснювала, як могла, з мамою поговорила, чоловік зі свекрухою бесіди проводив неодноразово. Навіть у часі намагалися їх розводити, щоб не стикалися.
Усе марно. У кожної своя партія в селищі, там, перед вдячними слухачами вони полоскали одна одну до посиніння.
Наплювати? Та можна було б. Але так незручно. Нам люди передавали, що вони говорять. Дійшло до того, що вже й нам із чоловіком почало діставатися. Свекруха порушила табу, моя мама в боргу не лишилася, пройшлася по зятю.
— Усе, — сказав чоловік. — Дістало. Нічого не давати обом. Із жиру бісяться? Подивимося, чи до того буде, коли житимуть як усі.
З одного боку, урізати допомогу, точніше взагалі не допомагати, у такій ситуації розумно, а з іншого? Обидві літні, обидві живуть важко, є хронічні болячки. Але чоловік був категоричний:
— Не розуміють по-доброму, нехай нарікають на себе. І ти не смій. Дізнаюся, дуже сильно ображуся.
Я не хочу розладу з чоловіком. Ми добре живемо, мене все влаштовує. Але тепер мене мама виснажила.
— А я так і знала, що зять рано чи пізно свою суть покаже. Ви в нас у селищі багатими вважаєтеся, а я живу впроголодь.
І свекруха язиком чеше те саме, тільки про віроломну мене.
— Я з її дітьми сиділа, обох няньчила, а вона тепер булку хліба шкодує.
Донька нещодавно зі сльозами від бабусі прийшла, мені претензії висунула: не можна бути такою жорстокою, бабуся (мова про свекруху) старенька, їй важко.
Ось і що робити? Як їх іще виховувати? Усе спробували, нічого не працює.
Це дійсно замкнене коло, де фінансова допомога стала не підтримкою, а зброєю. Вчинок чоловіка, хоч і жорсткий, має на меті захист власної сім’ї від постійного психологічного тиску та пліток.
А як ви вважаєте, любі читачі, чи правильно вчинив чоловік, повністю припинивши допомогу обом матерям, чи варто було знайти якийсь компромісний спосіб, щоб підтримати їх фінансово, але обмежити вплив?
